Стук у браму

І рот у неi дуже широкий, i нижня губа безсумнiвно випнута, авжеж, зараз я пригадую i це. А сукня? Звичайно, я нiчого не тямлю в сукнях, але цi облиплi рукави, безумовно, бридкi, схожi на якiсь пов’язки. А капелюх, криси якого в кожному мiсцi по-рiзному загинаються вгору над личком! Але очi в неi гарнi, вони карi, якщо не помиляюся. Всi говорять, що в неi гарнi очi».

Коли перед Рабаном зупинився трамвай, до сходинок вагона з усiх бокiв ринули люди з прикритими парасольками, якi вони тримали сторч у притиснутих до плечей руках.

Рабана, що стискав валiзу пiд пахвою, стягнули з тротуару, i вiн добряче брьохнувся у невидиму калюжу. У вагонi на лавцi стояла навколiшках якась дитина i притискала кiнчики пальцiв обох рук до губ, немов прощалася з кимось, хто зараз iшов. Кiлька пасажирiв зiйшли i мали мимоволi пройти кiлька крокiв уздовж вагона, щоб вибратися з товкотнечi. Потiм одна дама пiднялася на першу сходинку, ii шлейф, який вона притримувала обома руками, обвив iй ноги. Якийсь пан тримався за мiдний поручень i, пiднявши голову, щось говорив цiй панi. Усi, хто хотiв увiйти у вагон, чекали цього як Бога з неба. Кондуктор кричав.

Рабан, який стояв тепер край сповненоi чекання групи, обернувся, бо хтось вигукнув його iм’я.

– А, Лемент, – сказав вiн повiльно i подав юнаковi мiзинець руки, в якiй тримав парасольку.

– От вiн, значить, наречений, що iде до нареченоi. У нього страшенно закоханий вигляд, – мовив Лемент i посмiхнувся потiм iз закритим ротом.

– Авжеж, даруй, що я iду сьогоднi, – сказав Рабан. – Я написав тобi в другiй половинi дня. Я б, звичайно, залюбки поiхав би з тобою завтра, але завтра субота, все буде переповнене, а iхати довго.

– Дарма. Ти, правда, обiцяв, але коли закохаешся… Ну, так поiду один. – Лемент стояв однiею ногою на тротуарi, iншою – на брукiвцi i переступав з ноги на ногу. – Ти хотiв зараз сiсти в трамвай; вiн саме рушае. Давай пiдемо пiшки, я проведу тебе. Часу ще достатньо.

– Чи не пiзно вже, справдi?

– Не дивно, що ти педантичний, але у тебе справдi е ще час.

Я не такий педантичний, тому я зараз i розминувся з Гiллеманом.

– З Гiллеманом? Вiн теж житиме за мiстом?

– Так, з дружиною, вони хочуть виiхати на тiм тижнi, тому-то я i обiцяв Гiллеману зустрiти його сьогоднi, коли вiн пiде зi служби. Вiн хотiв дати менi деякi вказiвки щодо влаштування iхнього помешкання, тому я мав його зустрiти. А я якось запiзнився, у мене були справи.