Стук у браму

Думають, можливо, що я кидаюся на людину, коли з нею заговорю, але у мене немае такоi звички, або що я, приiхавши кудись, лiзу з обiймами, i цього я теж не роблю. Я розлючу ii, коли спробую заспокоiти. Ах, якби ж то менi вдалося роздратувати ii при спробi заспокоiти».

Тут мимо нешвидко проiхала вiдкрита коляска, за ii двома палахтючими лiхтарями видно було двох панiй, якi сидiли на темних шкiряних лавоньках. Одна з них вiдкинулася назад, обличчя ii було приховано вуаллю i тiнню капелюшка. А друга панiя сидiла прямо; капелюшок на нiй був маленький, обкладений дрiбним пiр’ячком.

Цю даму мiг бачити кожен. Нижня губа була у неi трохи втягнута в рот.

Як тiльки коляска проiхала повз Рабана, якийсь стовп затулив праву пiдпряжку цього екiпажа, потiм якийсь вiзник – на ньому був великий цилiндр – виник на незвично високому передку перед панiями, – це сталося вже набагато далi, – потiм iхня коляска сама повернула за рiг невеликого будинку, який тепер впав у вiчi, i пропала з-перед очей.

Рабан дивився iй услiд, схиливши голову, вiн поклав палицю парасольки на плече, щоб краще бачити.

Великий палець правоi руки вiн засунув у рот i тер ним зуби. Його валiза лежала поруч з ним плазом на землi.

Коляски поспiшали вiд вулицi до вулицi через площу, тiла коней летiли горизонтально, наче iх хтось жбурнув, похитування голiв i ший виказували порив i зусилля руху.

Округи по краях тротуарiв усiх трьох вулиць, якi тут збiгалися, стояли подостатком роззяви, постукуючи цiпками по брукiвцi.

Мiж цими групами затесалися башточки, в яких дiвчата торгували лимонадом, потiм важкi вуличнi годинники на тонких стовпах, потiм чоловiки з великими плакатами на грудях i спинi, якi рiзнобарвними буквами сповiщали про гульбини, потiм побiгачi… [Двi сторiнки пропали.] …маленька компанiя. Двi панськi коляски, що проiхали через площу i пiрнули в якийсь узвiз, затримали кiлькох чоловiкiв з цiеi компанii, але за другою коляскою – вони вже пiсля першоi боязко зробили таку спробу – чоловiки цi знову з’едналися в одну юрбу з iншими, разом з якими потiм довгим рядком ступили на тротуар i протиснулись у дверi кав’ярнi, облитi вогнями електричних лампочок, якi висiли над входом.

Громаддя трамвайних вагонiв сунулося поряд, iншi невиразно зупинялися в далеких вулицях.

«Як вона горбиться, – думав Рабан, дивлячись на цю картину, – нiколи вона, по сутi, не тримаеться прямо, i, можливо, спина у неi кругла. Менi доведеться часто помiчати це.