Стук у браму

Надовго вони нiде не затримуються, бо все потрiбно робити швидко, а говорити iм завжди доводиться тiльки про товари. Як же радо можна вдаватися в роботу, що так тiшить!»

Молодший рiзко витягнув записника iз задньоi кишенi штанiв, погортав його вказiвним пальцем, швидко лизнувши того язиком, i потiм прочитав сторiнку, проводячи по нiй вниз тильним боком нiгтя. Пiднiсши очi, вiн подивився на Рабана i, кажучи тепер про цiни на пряжу, вже не вiдвертав обличчя вiд нього – так зупиняють погляд на чому-небудь, щоб не забути нiчого з того, що хотiли сказати.

При цьому вiн насунув брови аж на очi. Напiвзакриту книжечку вiн тримав у лiвiй руцi, заклавши ii на прочитанiй сторiнцi великим пальцем, щоб легше було зазирнути в неi, якщо знадобиться. Книжка тремтiла, бо цiею рукою вiн нi на що не спирався, а вагон на ходу стукав по рейках як молоток.

Інший комiвояжер, вiдкинувшись назад, слухав i рiвномiрно кивав головою. Видно було, що вiн згоден аж нiяк не з усiм i з часом висловить свою думку.

Рабан поклав на колiна складенi у жменi долонi i, нахилившись уперед, бачив мiж головами вояжерiв вiкно, а в вiкнi – вогнi, що пролiтали мимо, й iншi, що вiдлiтали назад удалину.

Промови вояжера вiн анiтрохи не розумiв, не розумiв вiн i того, що вiдповiдав iнший. Тут потрiбна велика пiдготовка, бо це люди, якi займаються товарами змолоду. А якщо ти не раз уже тримав у руцi шпулю з пряжею i не раз уже передавав ii покупцям, то ти знаеш iй цiну i можеш говорити про це, коли села бiжать нам назустрiч i миттю щезають, коли вони водночас перекидаються в глибину мiсцевостi, де iм судилося зникнути для нас. А проте села цi населенi, i, можливо, вояжери ходять там вiд крамницi до крамницi.

Перед рогом вагона в iншому кiнцi встав якийсь здоровань, який тримав у руцi гральнi карти, i крикнув:

– Агов, Марiе, а зефiрову[8 - Зефiр – тонка бавовняна картата тканина.] сорочку ти запакувала?

– Як же, – сказала жiнка, що сидiла проти Рабана. Вона задрiмала i, коли тепер це питання розбудило ii, вiдповiла собi пiд нiс, немов кажучи це Рабановi.

– Ви iдете на ринок в Юнгбунцлау, чи не так? – запитав ii енергiйний вояжер.

– Так, у Юнгбунцлау.

– Там сьогоднi буде великий ринок, еге ж?

– Так, великий ринок.

Вона була сонна, спиралася лiвим лiктем на синiй вузол, i голова ii важко лежала на долонi, яка вдавилася в м’ясо щоки до самоi вилицi.

– Яка вона молода, – мовив вояжер.

Рабан вийняв з кишенi жилета грошi, отриманi ним у касира, i перелiчив iх.