Стук у браму

Вiн довго тримав кожну монету сторч мiж великим i вказiвним пальцями i ще крутив ii кiнчиком вказiвного на внутрiшнiй сторонi великого туди i сюди. Вiн довго розглядав зображення iмператора, потiм накинув оком на лавровий вiнок i на те, як той був зав’язаний на потилицi стрiчковими вузлами i бантами. Нарештi вiн вирiшив, що сума вiрна, i поклав грошi у великий чорний гаманець. Але коли йому потiм захотiлося сказати мандрiвниковi: «Це подружжя, ви не думаете?» – потяг зупинився. Шум руху припинився, кондуктори заходилися викрикувати назву якогось пункту, i Рабан промовчав.

Потяг iхав так повiльно, що можна було уявити собi, як обертаються колеса, та несподiвано вiн помчав схилом, i раптово за вiкнами довгi поручата мосту почали розбiгатися нарiзно i знову збiгатися – так здавалося.

Рабановi сподобалося тепер, що потяг так поспiшае, бо вiн не хотiв би залишитися на останнiй зупинцi. «Якщо там темно, якщо нiкого там не знаеш, якщо так далеко до будинку. Тодi там, напевно, i вдень страшно.

А iнакше чи на наступнiй станцii, або на попереднiй, або на iншiй згодом, або в селi, куди я iду?»

Комiвояжер раптом заговорив голоснiше. «Ще ж далеко», – подумав Рабан.

– Пане, ви ж знаете це не гiрше за мене, цi фабриканти посилають своiх людей в найглухiшi кути, вони добираються до найпаскуднiших крамарiв, i думаете, вони призначають iм iншi цiни, нiж нам, гуртiвникам? Пане, дозвольте сказати вам це, абсолютно такi ж цiни, не далi як учора я бачив на власнi очi.

По-моему, це пiдлiсть. Нас душать, за нинiшнiх умов нам просто взагалi неможливо робити справи, нас душать.

Вiн знову глянув на Рабана. Вiн соромився слiз, якi стояли в його очах; вiн притиснув до рота суглоби пальцiв лiвоi руки, бо його губи тремтiли. Рабан вiдкинувся назад i лiвою рукою тихенько посмикав своi вуса.

Крамарочка, навпаки, прокинулася й, усмiхаючись, погладила свiй лоб обома руками. Комiвояжер говорив тихiше. Жiнка ще раз прибрала зручну для сну позу, вона задрiмала на своему вузлi i зiтхнула.

На ii правому стегнi натяглася спiдниця. За нею сидiв пан у кепi i читав газету. Дiвчина навпроти нього, ймовiрно, його родичка, попросила його – i схилила при цьому голову до правого плеча – вiдкрити вiкно, бо iй було дуже жарко. Вiн сказав, не пiдводячи очей, що зараз це зробить, тiльки спочатку дочитае якийсь роздiл у газетi, i показав iй, який роздiл вiн мае на увазi.