Шляхи долі

– Вiдчиняйте! – просичав вершник, – Вiдчиняйте монсеньйору маркiзу де Бупертic.

– Ах! – вигукнув голос згори. – Десять тисяч вибачень, мiй пане. Я не знав – така пiзня година – дверi негайно вiдчинять, i вважайте дiм у розпорядженнi мого пана.

Девiд зiйшов з екiпажа вслiд за маркiзом. «Допоможiть панi», – наказали йому. Поет пiдкорився. Вiн вiдчув, як тремтить ii рука, коли вiн допомагав iй спускатися. «У дiм», – була наступна команда.

Вони опинилися в довгiй iдальнi таверни. По всiй довжинi простягався великий дубовий стiл. Джентльмен-велет всiвся в крiсло з ближчого краю кiмнату. Панна занурилася в крiсло пiд стiною, нiби страшенно виснажена. Девiд стояв, гадаючи, як йому краще вийти й продовжити свiй шлях.

– Мiй пане, – сказав власник будинку, – вклоняючись аж до пiдлоги, – якби я знав, що менi випаде така честь, я б якось пiдготувався. Ось в-вино, i холодна птиця, i м-мможе…

– Свiчки, – сказав маркiз, жестикулюючи пальцями пухкоi бiлоснiжноi руки.

– Т-так, пане, – вiн принiс дюжину свiчок, запалив iх i розставив на столi.

– Якщо добродiй зволить покуштувати бургундського – он е бочечка…

– Свiчки, – сказав добродiй, розчепiривши пальцi.

– Ну звичайно – миттю – лечу, мiй пане.

Ще дюжина свiчок освiтили залу. Пишнi об’еми маркiза перевалювалися через бильця крiсла. З нiг до голови вiн був вбраний у добротну чорну одiж, тiльки на зап’ястях i на шиi визирали снiжно-бiлi рюшi. Навiть рукоятка та пiхви його меча були чорнi. На обличчi вiн мав вираз насмiшкуватоi гордостi. Кiнчики закручених вусiв дiставали мало не до очей.

Панна сидiла нерухомо, i тепер Девiд побачив, що вона молода, вродлива, i врода ii приваблива й зворушлива. Поки вiн роздумував про ii гарний, але нещасний вигляд, знову прогримiв голос маркiза, який його налякав.

– Яке вас звати i чим ви займаетеся?

– Девiд Мiньйо. Поет.

Вуса маркiза ще бiльше закрутилися до очей.

– На що ви живете?

– Я також пастух; я стерiг отару батька, – вiдповiв Девiд, високо пiднявши голову, але щоки його зашарiлися.

– Тодi слухай, вiвчар i поет, яку долю ти на себе накликав цiеi ночi. Ця панна – моя племiнниця, мадемуазель Люсi де Варан. Вона – шляхетного походження, i мае у своему розпорядженнi десять тисяч франкiв на рiк. Що стосуеться ii привабливостi – можете бачити самi. Якщо такi данi влаштовують ваше вiвчарське серце, тiльки скажiть – i вона стане вашою дружиною. Не перебивайте мене.