Шляхи долі

Словом, цей шоколадний монарх становив колись неабиякий iнтерес на теренах вiд кольоровоi лiнii до паралелей широти. Його б прозвали Рузвельтом пiвденного континенту, якби в той час президентом не був Гровер Клiвленд. Вiн обiймав посаду кiлька термiнiв, а помiж ними передавав ii своему наступнику.

Але славу собi Бенавiдес, Визволитель, здобув не сам. Не вiн. То був Джадсон Тейт. Бенавiдес був лише марiонеткою. Я пiдказував йому, коли починати вiйну й коли пiдвищувати мито на iмпорт. Але я не те хотiв вам розказати.

Як я добився такоi позицii? Я вам розкажу. Бо я найобдарованiший мовець зi всiх, хто видавав звуки, вiдколи Адам вперше розплющив очi, вiдiпхнув вiд себе нюхальну сiль i сказав: «Де я?».

Як ви бачите, я найпотворнiший чоловiк, якого ви тiльки бачили за стiнами фотогалереi раннiх християнських науковцiв Новоi Англii. Тому ще в ранньому вiцi я збагнув, що те, чого менi бракуе в зовнiшностi, я маю компенсувати красномовнiстю. Що я i зробив. Я отримую те, чого хочу. З-за кулiс я став голосом старого Беневiдеса й правив краiною, так що Талейран, мiсiс де Помпадур i Льоб поряд зi мною здаються меншiстю в Думi.

Я мiг промовами ввести нацii в борг або ж вивести з нього, заговорити армii до сну на полi бою, вгамувати заколот, зменшити податки й незаконнi привласнення всього кiлькома словами, мiг свиснути, i тут же примчали б собаки вiйни чи прилетiв би голуб миру. Врода, еполети, закрученi вуса й грецькi профiлi iнших чоловiкiв нiколи не стояли на моему шляху. Коли люди вперше бачать мене, вони здригаються. Якщо тiльки в них не остання стадiя грудноi жаби, уже за десять хвилин моеi промови – вони моi. Жiнки i чоловiки – я миттю оволодiваю ними. А тепер, скажiть, ви ж не думаете, що жiнка могла б захотiти чоловiка з таким обличчям, як у мене?

– О, навпаки, мiстере Тейте, – сказав я. – Історiя i лiтература дають нам не один приклад негарних чоловiкiв, якi причаровували жiнок. Здаеться…

– Вибачте, – перебив Джадсон Тейт, – але ви не зовсiм розумiете.

Вам треба спочатку почути мою iсторiю.

Фергюс Макмахен був моiм другом. На ринку вродливих чоловiкiв вiн був неоподаткованим товаром. Зi золотими кучерями, усмiхненими блакитними очима й правильними рисами. Казали, вiн точна копiя скульптури Гера Меса, бога мовлення i красномовства, яка стоiть собi в одному з римських музеiв. То, напевно, якийсь нiмецький анархiст. Вони завжди стоять собi десь i балакають.

Але Фергюс не був балакуном.