Шляхи долі

– Я сьогоднi ж тебе видам – ти, обманщику затятий, – сказав, запинаючись, Такер.

Малий пiдвiвся, спокiйно взяв Такера за горло сталевою рукою i повiльно вiдтягнув у кут. Тодi витягнув з-пiд лiвоi руки револьвер iз перламутровою рукояткою i приставив холодне дуло консулу до рота.

– Я розказав вам, чому я тут, – сказав вiн зi старою-доброю крижаною посмiшкою. – Якщо менi доведеться звiдси поiхати, причиною цьому станете ви. Не забувайте, напарнику. А тепер, скажiть, як мене звати?

– Е-е… дон Франциско Урiке, – видихнув Такер.

Знадвору почувся шурхiт колiс, тодi хтось крикнув i вдарив батогом товстобокого коня.

Малий прибрав револьвер i пiшов до дверей. Але ще раз обернувся i повернувся до тремтячого Такера, тицяючи йому в обличчя лiвою долонею.

– Є ще одна причина, – повiльно сказав вiн, – чому все мае залишатися, як е. Той хлопець, якого я вбив у Ларедо, мав такий самий малюнок на лiвiй руцi.

Надворi заторохтiло древне ландо дона Сантоса Урiке. Кучер затих. Сеньйора Урiке, в об’емнiй бiлiй сукнi з численними мереживними оборками та стрiчками, нахилилася вперед зi щасливим виразом в ii великих лагiдних очах.

– Синку, ти тут? – гукнула вона з кастильською iнтонацiею.

– Madre mia, yo vengo[4 - Мамо, я йду (iсп.).], – вiдповiв молодий дон Франциско Урiке.

ЗНИКНЕННЯ ЧОРНОГО ОРЛА

Кiлька мiсяцiв якогось року один безжалiсний бандит налiтав на Техас вздовж кордону по Рiо Гранде. Особливо око рiзало його мародерство. Його характер забезпечив йому титул «Чорний Орел, Страх Кордону».

Вiдомо чимало страшних iсторiй про його дiяння i дiяння його послiдовникiв. Але раптом, в одну мить, Чорний Орел зник iз лиця землi. Бiльше про нього не чули. Навiть його банда не здогадувалася, у чому ж полягала загадка його зникнення. Ранчо та поселення на кордонi боялися, що вiн повернеться i знову почне iх грабувати. Але вiн не повернеться. Для цього й було написано це оповiдання – щоб розкрити таемницю, як склалася доля Чорного Орла.

Історiя починаеться пiд човгання стоп бармена зi Сент-Луiса.

Його пильний погляд впав на Курча Раглза, коли той пожадливо дзьобав безплатний обiд. Курча був бродягою. Вiн мав довгий нiс, подiбний на дзьоб, надмiрний апетит до птицi й звичку безплатно його вдовольняти, чим вiн i заробив свое iм’я серед iнших волоцюг.

Лiкарi погоджуються, що споживання рiдин пiд час iжi не е корисним для здоров’я. Але в салонах заведено по-iншому. Курча ж вiдмовлявся купувати випивку до iжi.