Гра в бісер

Хоч би ким ти став – учителем, вченим чи музикантом, хоч би як шанував той сенс, не вважай, що таких речей можна когось навчити. Колись фiлософи iсторii, прагнучи навчити сенсу, зiпсували половину свiтовоi iсторii, започаткували фейлетонну добу i великою мiрою спричинились до тих потокiв кровi, що потiм лилися в свiтi. Так само якби менi, скажiмо, треба було ознайомити учнiв з Гомером чи грецькими трагiками, я б не пробував переконувати iх, що поезiя – форма вияву божественного в людинi, а намагався б дати iм точнi знання про мовнi й метричнi засоби, щоб та поезiя стала приступна кожному з них.

Справа вчителя i вченого – дослiджувати цi засоби, берегти традицiю i тримати в чистотi метод, а не викликати й прискорювати переживання, яких уже не можна висловити i якi приступнi лише обраним або знедоленим i жертвам, бо часто це те саме».

У листуваннi Кнехта тих рокiв, взагалi, здаеться, досить скупому, – хоч, можливо, частина листiв загинула, – нiде бiльше не згадуеться Гра в бiсер i ii «езотеричне» тлумачення; найбагатша i найкраще збережена частина цiеi кореспонденцii, а саме листування з Ферромонте, майже все, без винятку, присвячене музичним проблемам i аналiзовi музичних стилiв.

Таким чином, та кривуляста дорога, яку долав у своiх наукових студiях Кнехт, була просто точним вiдтворенням i багаторiчним опрацюванням схеми однiеi партii, свiдомим задумом, бажанням домогтися свого. Щоб засвоiти змiст цiеi партii, яку вони колись учнями задля вправи скомпонували за кiлька днiв i яку мовою Гри можна було вiдчитати за чверть години, вiн гаяв рiк за роком, сидiв у бiблiотеках i в аудиторiях, вивчав Фробергера й Алессандро Скарлаттi, побудову фуги та сонати й китайську мову, повторював математику, опановував систему звукових фiгур i Фойстелеву теорiю вiдповiдностi шкали кольорiв певним музичним тональностям.

Виникае питання, чому вiн вибрав цей тяжкий, незвичайний, а головне, такий самiтний шлях – адже його кiнцевою метою (поза Касталiею сказали б: обраним фахом) була, безперечно, Гра в бiсер. Якби вiн, тепер уже як вiльний слухач, нi до чого себе не зобов’язуючи, вступив до котрогось з iнститутiв Vicus Lusorum, вальдцельського Селища Гри в бiсер, то йому було б багато легше вивчати всi спецiальнi предмети, пов’язанi з Грою, вiн будь-коли мiг би отримати пораду й вiдповiдь на кожне запитання, а крiм того, мiг би вiддаватися своiм студiям серед товаришiв i однодумцiв, а не мучитись самотою, часто наче в добровiльному вигнаннi. Але вiн iшов своiм шляхом.