Гра в бісер

Головним наслiдком цiеi новоi позицii, чи, краще сказати, цього нового влиття в культурний процес, була далекосяжна вiдмова вiд створення нових мистецьких вартостей, поступовий вiдхiд людей духу вiд свiтовоi метушнi i – що мало не менше значення i стало вершиною всього – виникнення Гри в бiсер.

Виникненню Гри найбiльше прислужилися великi успiхи науки про музику, досягнутi невдовзi пiсля 1900 року, тобто ще в часи розквiту фейлетону. Ми, спадкоемцi цiеi науки, вважаемо, що краще знаемо музику великих творчих епох, особливо сiмнадцятого й вiсiмнадцятого сторiч, по-своему навiть краще ii розумiемо, нiж люди всiх давнiших часiв, у тому числi й самоi доби класичноi музики.

Певна рiч, у нас, нащадкiв, виробилося зовсiм iнше ставлення до класичноi музики, нiж було в людей, що жили в творчi епохи; наше натхненне й не завжди до кiнця вiльне вiд покiрноi меланхолii шанування справжньоi музики – далеко не те, що iхне миле, наiвно-радiсне втiшання музикою, на яке ми не раз, бувае, заздримо, тiльки-но забудемо, за яких умов i в яке лихолiття воно повстало. Ми вже впродовж багатьох поколiнь вважаемо, що перiод вiд кiнця середньовiччя до наших часiв найбiльшi, невмирущi здобутки мав не в фiлософii чи в поезii, як вважало ще майже все двадцяте сторiччя, а в математицi й музицi. Вiдколи ми – принаймнi переважна бiльшiсть нас – вiдмовились вiд творчого змагання з майстрами тих епох, а також вiд культу гармонii i чуттевоi динамiки у виконаннi музичних творiв, що панував серед музикантiв протягом сторiч, з часiв Бетховена й початку романтизму, вiдтодi ми вважаемо, що краще й правильнiше – звичайно, по-своему, нетворчо, по-епiгонському, але як шанобливо! – тлумачимо культуру, яка дiсталася нам у спадок. У нас уже немае тiеi щедроi творчоi енергii, що була притаманна давнiм епохам, i нам важко зрозумiти, як у п’ятнадцятому й шiстнадцятому сторiччях так довго могли зберегтися в незайманiй чистотi музичнi стилi, чому серед велетенськоi кiлькостi написаноi тодi музики, здаеться, взагалi не можна знайти поганоi i чому ще навiть вiсiмнадцяте сторiччя, в якому почалось виродження, спромоглося на цiлий феерверк стилiв, мод i шкiл, осяйно-скороминущих i самовпевнених, – але ми вiримо, що в музицi, яка тепер зветься класичною, ми осягнули таемницю, дух, доброчеснiсть i побожнiсть тих поколiнь i взяли iх собi за приклад.