Гра в бісер

Як це зрозумiти? Чому тi професii звуть вiльними? І чому саме ми, касталiйцi, позбавленi права вибирати iх?

Magister musicae вiдвiв юнака вбiк i спинився з ним пiд одним iз мамонтових дерев. В очах у нього заграла майже лукава усмiшка. Вiн вiдповiв:

– Тебе, голубе, звати «Кнехт», що означае «служник», i, може, тому слово «вiльний» таке для тебе привабливе. Але хай воно тебе так не чаруе! Коли некасталiйцi говорять про вiльнi професii, то, можливо, слово це звучить поважно, навiть патетично.

Проте ми його вимовляемо iронiчно. Воля тих професiй полягае лише в тому, що шкiльна й унiверситетська молодь сама iх вибирае. Це й створюе iлюзiю волi, хоч здебiльшого вибiр той робить не стiльки учень, скiльки його батьки, i не один батько швидше руку собi вiдрубае, нiж дасть синовi справжню свободу вибору. Але, може, я лихословлю, тому вiдкинемо цей доказ! Хай навiть вони мають свободу, але ж вона обмежена одним-однiсiньким актом вибору професii. На цьому вона й кiнчаеться. Уже в вищiй школi майбутнiм лiкарям, юристам, iнженерам накидають дуже вузький, закостенiлий навчальний курс, що завершуеться кiлькома iспитами. Склавши iх, студент отримуе диплом i тепер начебто мае свободу працювати за своею професiею. Але насправдi вiн стае рабом ницих сил: залежить вiд успiху, вiд грошей, вiд свого шанолюбства, жадоби до слави, вiд того, подобаеться вiн людям чи нi. Вiн мусить проходити церемонiю виборiв на посаду, мусить заробляти грошi, бере участь у нещаднiй боротьбi рiзних каст, родин, партiй, газет. Зате йому вiльно доскочити успiху й достатку, а одночасно й накликати на себе ненависть тих, хто такого успiху не домiгся, або ж навпаки – лишитися без нiчого. В зовсiм iншому становищi перебувае учень елiти, що потiм стае членом Ордену. Вiн не «вибирае» собi фаху. Вiн не вважае, що може краще оцiнити своi таланти, нiж учителi. В iерархii вiн завжди посiдае те мiсце й виконуе тi функцii, якi для нього вибирають вищi органи, – якщо, звичайно, цей вибiр не вiдбуваеться насправдi навпаки, тобто риси вдачi, здiбностi й помилки учня самi не змушують учителiв ставити його на те чи iнше мiсце. Зате в межах цiеi уявноi неволi кожен electus, скiнчивши перший курс, тiшиться найбiльшою волею, яку тiльки можна собi уявити.