Гра в бісер

Безперечно, дух – це головне, i так само безперечно, що винайдення нових iнструментiв i змiна давнiх, введення нових тональностей i нових композицiйних та гармонiйних правил чи заборон – це завжди тiльки зовнiшне явище, як, скажiмо, одяг i моди народiв; а проте цi зовнiшнi й чуттевi ознаки треба емоцiйно сприйняти й схопити, щоб, виходячи з них, зрозумiти епохи й стилi. Музику творять не самим тiльки мозком, а ще й руками та пальцями, ротом та легенями, i той, хто вмiе читати ноти, але не володiе досконало жодним iнструментом, хай краще не висловлюе своiх думок про музику.

Так само й iсторiю музики не можна збагнути, виходячи лише з абстрактноi iсторii стилiв, i, наприклад, епохи занепаду музики будуть зовсiм не зрозумiлими, якщо ми щоразу не добачатимемо в них переваги чуттевого й кiлькiсного над духовним».

Якийсь час здавалося, що Кнехт вирiшив стати музикантом: вiн так занедбував задля музики всi факультативнi предмети, а серед них i вступ до Гри в бiсер, що наприкiнцi першого семестру директоровi довелося викликати його до себе на розмову.

Проте Кнехт не дав себе залякати, вiн уперто посилався на своi учнiвськi права. Вiн начебто сказав директоровi:

– Якби я вiдставав з якогось обов’язкового предмета, ви могли б висловити менi догану, але я вам не давав для цього пiдстави. Навпаки, я маю право придiляти три чвертi свого вiльного часу чи й усi чотири музицi. Таке право дае менi шкiльний статут.

У Цбiндена вистачило глузду не наполягати на своему, але вiн, звичайно, запам’ятав норовистого учня i довго ставився до нього холодно й суворо.

Бiльше як рiк, може, навiть пiвтора року тривав цей дивний перiод Кнехтового учнiвства: звичайнi, не блискучi оцiнки, тиха i, як нам здаеться, пiсля розмови з директором трохи вперта самота, брак якихось помiтних товариських стосункiв, зате дивовижна, палка вiдданiсть музицi, нехтування задля неi майже всiма необов’язковими дисциплiнами, i Грою в бiсер також.

Деякi риси цього юнацького портрета – безперечно ознаки перехiдного вiку. З iншою статтю вiн у цю пору, мабуть, зустрiчався тiльки випадково i ставився до неi недовiрливо. Певне, вiн, як i багато iнших вихованцiв Ешгольца, що не мали вдома сестер, був досить несмiливий. Читав вiн багато, особливо нiмецьких фiлософiв: Лейбнiца, Канта й романтикiв, з яких на нього найдужче вплинув Гегель.