Гра в бісер

] або читав Гегеля.

Кнехт твердо знав, що сам вiн належить до Касталii i повинен жити касталiйським життям, життям без родини, без рiзних легендарних розваг, без газет, але й без злиднiв та голоду, – до речi, Плiнiо, що так завзято закидав учням елiти дармоiдство, сам ще нiколи не голодував i не заробляв собi на хлiб. Нi, свiт Плiнiо не був кращим i справедливiшим свiтом. Але вiн iснував, був поряд i, як Йозефовi було вiдомо з iсторii, iснував завжди й завжди був десь такий, як тепер.

Багато народiв i не знали iншого свiту, навiть гадки не мали про елiтарнi школи й Педагогiчну Провiнцiю, про Орден, Магiстрiв i Гру в бiсер. Бiльшiсть людей на землi жило iнакше, нiж у Касталii, простiше, примiтивнiше, небезпечнiше, не так затишно i впорядковано. І той примiтивний свiт був iм рiдний, Кнехт i сам вiдчував його слiд у своему власному серцi, нiби якусь тугу за ним, цiкавiсть i навiть жаль до нього. Завданням Кнехта було вiддати тому свiтовi належне, зберегти для нього якесь мiсце в своiй душi, а проте не скоритися йому. Бо поряд з ним i над ним iснував iнший свiт, касталiйський, штучно створений свiт iнтелекту, впорядкований i свято бережений свiт iерархii, який треба було завжди охороняти й вiдтворювати. Служити йому, не допускаючись, проте, нiякоi несправедливостi й до того iншого свiту, а тим бiльше не зневажаючи його, а також не поглядаючи на нього тайкома, з якимись невиразними бажаннями чи тугою, – ось що вiн мав робити. Адже маленька Касталiя служила тому великому свiтовi, вона постачала йому вчителiв, книжки, наукову методику, дбала про чистоту духовних функцiй та моралi й завжди була вiдкрита як школа i як пристановище для тiеi невеликоi кiлькостi людей, яким судилося присвятити свое життя духовi й iстинi. Тiльки чому цi два свiти не живуть у гармонii i братствi, в доброму сусiдствi, проникаючи один в одного, чому не можна об’еднати iх у своему серцi й плекати обидва?

Сталося так, що один iз приiздiв Магiстра музики, якi траплялися дуже рiдко, припав на той час, коли Йозеф, стомлений i виснажений своiм завданням, на превелику силу втримував душевну рiвновагу.

Магiстр зрозумiв це з деяких натякiв хлопця, але ще бiльше свiдчила про це його неуважнiсть, змарнiлий вигляд, неспокiйнi очi. Магiстр поставив йому кiлька запитань, проте Йозеф вiдповiдав неохоче, був якийсь скований.