Канадійський тестамент, або Мафія в екзилі

Ми були вихованi вами, тому, коли настав час, ми саме на ваших плечах пiднялися проти iмперii. Вона сама би без нас i без вас нiколи не впала.

– Боже, як ви говорите добре, – заiскрилися очi старого вояка. – Якщо тепер бандерiвцi прорвалися у дипломати, то мае бути все добре з Украiною. То як iз тим, аби помогти менi знайти братчика?

– Ото вже буде ваш командирський наказ генеральному консулу. Буде зроблено, друже провiднику. Але за однiеi умови.

– А то як iнакше. Я вiдплачу. Я задурно не хочу.

– Що то значить канадське виховання. Бiзнес е бiзнес. Тому е для вас робота – записати мене у почеснi члени Булави УПА? Чи то неможливо?

– Та як нi! – пiднявся з крiсла дiдусь. – То е дуже файно. Генеральний консуль Украiни – i вояк УПА. Як голова всеканадськоi Булави, оголошую вас почесним воякою Украiнськоi повстанськоi армii!

Присутнi дiдусi i бабусi, що пiдслуховували розмову, дружно зааплодували. Старий вояк i дипломат обнялися, як батько iз сином.

Вiтаючись на ходу, консул покидав пансiонат, як завше у станi духовного пiднесення.

Ну як можна було не захоплюватися цими дiдусями? Так склалося опрiч iхньоi волi, що на схилi вiку замiсть синiв та дочок, онучок i внукiв у них залишилася лише рiдна Украiна. І таке солодке слово про рiдню мало для них особливий, первинний смисл.

Уже на виходi панi Стефанiя неначе потривожила роздуми високого вiзитера:

– Добра була розмова. Така зворушлива. Але, напевно, не поiде вiн в Украiну.

– А то чому? Ще мiцний доволi дiдусь.

– Мiцний лише зверху. А всерединi його з’iдае страшна хвороба. Люди ще безсилi проти тоi пухлини. А в нього уже четверта стадiя. Так що…

Москва в пiкетi

У мегаполiсi Торонто – третьому в Пiвнiчнiй Америцi пiсля Нью-Йорка i Лос-Анджелеса – понад сотня дипустанов. Але тiльки едина iз них – Генеральне консульство Украiни – володiло ексклюзивнiстю – час вiд часу потрапляти в облогу. То уже виходила на арену хвиля четверта, як i обидвi першi, – трудова.

Напевне, не може бути емiгрантiв, якi б не вважали причиною свого паломництва свiтами владу на батькiвщинi. Украiнцiв це стосувалося й поготiв, бо у випадку з ними то була правда. Мiльйони мандруючих свiтами посткомунiстичних остарбайтерiв мусили зриватися iз корiнням вiд рiдних садкiв вишневих коло хати i подаватися свiт за очi.

Народ гнала з дому вже не окупацiйна московська влада, а компрадорська влада ненаситних клептоманiв.