Канадійський тестамент, або Мафія в екзилі

Це був практично единий випадок, коли вони апелювали до Украiни. А так вона iм «сто лет не нужна».

– Та нi, ви е не украiнська мiстечкова мафiя – ви е мафiя мiжнародна, – Григорiй встав з-за столу i впритул пiдiйшов до тушi, що тряслася iз наростаючою амплiтудою. Уже тепер в його очах почав розгорятися вогонь. О, не приведи Господь, потрапити на попелище братiвського гнiву. Добрi люди його поважали, але рiзного роду негiдники боялися цього вогню, як пекла. І скiльки iх згорiло на згарищi його вiчноi гонитви за справедливiстю? Невичерпне милосердя вживалося у ньому iз непоборною силою розплати для кожного вилупка, який намiрявся торгувати у храмi.

– І злочини ви вчиняете пiд дипломатичним прикриттям у краiнi перебування. Тут, у Канадi. І вiдповiдати будете за канадськими законами. І тутешнього мiнiстра ви не купите, як не змогли купити мене.

За дверима почувся крик, який миттево наближався i наростав.

Валентина перелякано та iнстинктивно почала визирати у вiкно. Те, що вона побачила, шокувало ii.

Адже вуличний протест мав слугувати за доведеним iй зверху сценарiем тлом для виконання саме нею, довiреною особою мiнiстра, його кадрового наказу. А тут перед ii очима горiлиць лежав той самий Жора, якому вона вчора вручила асигнацii для провокацii.

– Чого ж ти так злякалася? Це уже канадський спецназ йде тебе арештовувати.

Валюша впала у стан iстерики. І неначе порятунок вiд найстрашнiшого, щойно змальованого генконсулом, у кабiнет, вивалюючи дверi, влiтае жiночий гурт протестувальникiв на чолi iз Зоряною.

– Якби ви знали, пане консуле, що тут робиться пiд вашими вiкнами?! – розводить руками розпашiла провiдниця повсталих мас, а згодом ловить за волосся Валентину, яка намагалася втекти. – Впiймали московського провокатора, що тримав плакат проти вас. Ми його притиснули, а вiн каже: менi бабки дала жирна Валюша, щоб я попер проти консула. Ота сука все органiзувала. Московська пiдстилка! – уся жiноча ватага тягала Валюшу за волосся по кабiнету, як вiдьму, пiйману на гарячому у часи середньовiччя.

І треба ж таке – консул мусив рятувати жертву народного гнiву. Йому ледь вдалося вирвати ii iз рук розлючених жiнок i вiдвернути щойно неминучу розправу.

– Охолоньте, дiвчата. Вгамуйтесь. За те, що виявили провокаторiв, оголошую вам подяку. Ми з нею розберемося. Можете не сумнiватися.

– Що ти розберешся! Коли ти уже не консул? – замотана у власнi мокрi патла, пробелькотiла Валюша у нестямi, сама злякавшись такоi необачноi вiдваги.