Канадійський тестамент, або Мафія в екзилі

Коли Йосиф Сабун, невилiковний вiд дитячоi наiвностi, розносив по селу заокеанську новину, що той самий Петро Сабун, гроза упiвськоi протимосковськоi розвiдки, його рiдний братчик приiде iз Канади на повстанський ювiлей i заверне до рiдноi домiвки, у селi волiли не пiдтримувати iз ним розмов.

Мало що той брат тут наговорить про кожного. На верховинi за радянського владарювання устоялося вже iнше життя. Дiти сексотiв, завдяки заслугам батькiв, отримали вiд режиму зелену карту. Тi, що були бiльш тямущi, за спецiальними списками йшли до iнститутiв.

А тi, що тупiшi, ставали до престижних професiй комбайнерiв чи водiiв i замiсть дипломiв про вищу школу отримували компенсацiю у виглядi орденiв i медалей для передовикiв будiвництва комунiзму.

Цим розмаiтим передовикам, перед тим як вiдчиняти привiлейованi дверi, у райвiддiлах КДБ показували заяви iхнiх батькiв про спiвпрацю iз органами НКВС, а також численнi доноси, у результатi яких жертвами ставали тисячi невинних людей у кривавi повоеннi десятилiття.

Така форма вербування нових стукачiв спрацьовувала безвiдмовно.

Так iз цього юдиного потомства Москва формувала у Захiднiй Украiнi нову елiту, сервiльно услужливу режимовi й агресивно войовничу до рiзного роду проявiв украiнського «буржуазного нацiоналiзму».

Тому звiстка про вбивство Петра Сабуна змусила село здригнутися. Як це так – у незалежнiй Украiнi? Та ще й у момент не те що реабiлiтацii, а якнайгучнiшоi героiзацii вбили бандерiвця, та ще й заокеанського?!

Але як би там не ширилися хвилi нечуваного збурення у народнiй свiдомостi, невблаганне дiйство прощання iз людиною, у якоi вiдiбрали життя, мусило вiдбуватися у стислому скорботному часi.

І то було вперше, коли на високiй полонинi хоронили вояка УПА. Тодi, коли вони пiввiку тому гинули у боях iз зайдами, з ними прощалися таемно, тому й могили iхнi донинi залишалися хiба що у пам’ятi поодиноких очевидцiв, що або самi за вiком пiшли услiд за убiенними, або уже не могли отверзнути зцiпленi багаторiчним страхом вуста.

А тут вперше на людях, вiдкрито хоронять полеглого бандерiвця. Не знала ця предвiчна полонина такого велелюддя, яке зiбрав на свою прощальну iз цим свiтом ходу Петро Сабун. Не йшли за його домовиною дiти та внуки, бо заборгував вiн перед Всевишнiм у цьому первородному обов’язку людини не зупиняти на собi рiд людський, але за ним йшла уся Украiна – його дiтище, якому вiн офiрував життя, обiрване так несподiвано.