Священна книга гоповідань

Бабуся так жила – вдома вона у своi роки просто не зауважувала, у що вдягнена i як виглядае. Тим бiльше, пiсля пива.

А хлопцi витрiщили очi й усiм своiм одним на трьох мозком вирiшили, що у неi стопудовий маразм.

з’ясування стосункiв мiж радянською проституткою та Іванами

У життi так iнодi бувае – ще не встиг зручно прилаштуватися до дiвчини, а вона вже з’ясовуе з тобою стосунки. Точнiше, так бувае не iнодi, а майже завжди.

Тiльки якщо ця дiвчинка – не пенсiонерка.

– Ну, берiть, – претензiйно глянула в очi вiдразу трьом Іванам бабця i розставила руки.

Хлопцi перезирнулися так, нiби щойно тiльки вони трое вийшли сухими зi смертельного мокрушива з десятками хулiганiв.

З одного боку, вони знають, що робити з будь-яким видом жiночоi статi в подiбних випадках – брати. Але iм нiколи дорогу не перекривала своею висхлою груддю крива старушенцiя з кiлькома iнфарктами за плечима.

Чим вигiднi гопники – у них майже вiдсутне вiдчуття огиди. Бо якщо iм щось не приколюе, вони вiдразу б’ють по мордi.

Не вперли сухарики в барi – дають по сухарю офiцiанту. Галiма помада новоi дiвчини – по губi так, що потiм не доженеш, де кров, а де помада. Якась мутна вода бiля рiчки – забити кулаками цю водойму так, шоб ласти склеiла!

Але шо iй моi кулаки, подумав І-два, якщо стара витримала удари пари iнфарктiв. Та й не треба ii ображати, навпаки, треба ставитися так, як студентки з iнституту культури. Вони ж прийшли сюди прогнутися перед бабою для того, щоб потiм прогнути пiд себе ii квартиру.

І-два зреагував першим. Вiн притулився своею вимазаною формою до бабусi, обiйняв ii, i повiльно, нiби пританцьовуючи, повiв ii у квартиру. Вона охнула вiд обiймiв i закинула голову догори, як романтична балерина в танцi.

Усi гопники шаснули за ними. За кiлька хвилин усi розсiлися на кухнi.

– Чого ви мене привели сюди, а не в спальню? – здивовано буркнула вона.

– Бабцю! – сказали всi трое Іванiв одночасно. – Давайте ми вiдложимо наше лiжко на потом, ага?

– То ви для разнообразiя спершу чаю менi зробити хочете? – гостинно усмiхнулася пенсiонерка.

– Спершу ми хочемо у вас попросити знiмать комнату, – нарештi видихнули гопники. – А там i чаю зробимо.

– Комнату?!

– Комнату, мама, комнату.

В повiтрi зависла пауза, бабця замовкла i на кiлька хвилин задивилася у вiкно. Вона не клiпала, не ворушилася, здавалося, що й не дихала. У вiкнi й далi вистрелював кучерями хлопчик на гойдалцi.