Священна книга гоповідань

І злочини чи досягнення, якi чинить людина, значною мiрою залежать вiд соцiуму, що нас оточуе.

В Івановiй головi основою правил було вуличне виховання, тому й планка вiдчуття вини у нього було вулична. Також вулиця давала ширшi, нiж соцiальнi норми, можливостi пiзнання забороненого. У нiй був розгул iнстинктiв, тваринних емоцiй i неписаних правил.

Хлопчик простягнув руку до стоп-крана, мама ii вiдсмикнула.

За якусь хвилину мама почала копирсатися в сумцi, було чути, що iй хтось дзвонив. Хлопчик, зацiкавлений тим, вiд чого вiдсмикнули його руку, знову взявся за стоп-кран, на цей раз – впевненiше й чiпкiше.

Мама не зауважила цього, бо саме збиралася сказати «альо».

Раптом весь поiзд сiпнуло. Люди в натовпi завалилися одне на одного, почали кричати, матюкатися, перелякалися, освiтлення заблимало, вагон на кiлька секунд перехилило на бiк. В одного дiда з рота вилетiла вставна щелепа i на швидкостi пiдбила око нафарбованiй жiнцi в дiловому костюмi. Школярка застрягла головою в животi товстуна.

Сноуборд пролетiв над усiм вагоном i одним чiтким ляском по щоцi вiдправив у нокаут хiпстера в навушниках. Мама хлопчика так i не змогла договорити слово «альо», ii переклинило на першiй буквi, i вийшло тiльки «аааааааа!».

Іван, поки витягував свою ногу з-пiд якогось товстого спiтнiлого мужика, радiсно матюкався, кивав сам до себе головою i примовляв типу: ага-ага, малий вiрняк виросте таким, як i я.

на даху добре

І-раз саме зайшов у пiд’iзд в той момент, коли І-два виповз iз вiкна, тому вони не помiтили один одного.

І-раз, з пляшкою пива й буханцем, пiшки пiднявся на третiй поверх, вiдчинив ключем вхiднi дверi й одразу зазирнув на кухню, щоб вiддати ласощi бабусi, яка завжди вранцi сидiла перед вiкном на кухнi й дивилася на дитячий майданчик. Але на цей раз ii на мiсцi не було.

І-раз гукнув: «баабцюююю!», нiби кликав до себе домашню тваринку, й пiшов коридором. Із наступними словами: «я вам тут пива принiс» вiн помiтив дерев’янi друзки дверей, що валялися в кiнцi коридора, i очi в нього стали круглими, нiби двi кришечки з-пiд «Чернiгiвського».

Вiн ступив ще кiлька крокiв i вже хотiв зазирнути в свою зйомну кiмнату, але помiтив бабцю з сокирою в руках. Вона саме виходила з кiмнати. І-раз також помiтив, що його брата в кiмнатi не було.

Що побачив Іван? З кiмнати, де мав у цей час мирно дрiмати його братан, виходить баба з сокирою, з виваленою назовнi груддю, вхiднi дверi в кiмнату прорубанi.

Уява в такi моменти розгублюеться.