Священна книга гоповідань

Не в зйомну кiмнату з порубаними дверима, а в iхню стацiонарну, колишню хату, саме там була зброя.

Туди ж бiг І-три. Вiн добiг тунелем до платформи на станцii, вистрибнув на станцii, розкидав плечима усiх пасажирiв i теж тулив у квартиру за пiстолетом.

Три Івани, один пiстолет на трьох.

За кiлька хвилин два гопники пiдбiгли назустрiч один одному пiд пiд’iзд iхнього будинку, мовчки заскочили додому, дiстали зi сховку пiстолет i рвонули рятувати брата.

дах – це ох i ах

Стара пенсiонерка сидiла на важливих документах.

Із груддю, що, як завжди, телiпалася на блузцi.

Із сокирою, що лежала поруч, як вiрний пес.

Із розтрiпаною на всi вiтри сивою кучмою волосся.

Вся в зморшках. Так, нiби променi сонця, якi все життя ii осяювали, виявилися колючими голками.

Стара пенсiонерка, що дев’яносто третiй рiк живе на землi, сидiла й думала, що тiльки зараз вперше в життi дiсталася такого високого даху.

Що тiльки зараз може вчитатися в одну зi сторiнок свого життя.

Що тiльки зараз може показати всiм, що вона, хоч майже нi на що й не впливае у цiй реальностi, але може показати кiльком пройдисвiтам, як себе поводити.

Колишня жриця кохання.

Теперiшня жриця смертi.

Ерос i Танатос.

В певний момент ii вчергове переклинило. Вона почала мляво й протяжно вербалiзувати в бiк стiни, за якою сидiв І-раз:

– Не збирай валiзи, бо все рiвно тебе зарiжу. Або стрибни за край, або сам себе зарубай. Ти не перший i не останнiй, кого вб’ю я в такому станi. Вже приходили, i не раз, i не два, забирати у мене моi права.

Перших пройдисвiтiв я отруiла, смачненьким зiллям усiх напоiла. Других махiнаторiв з нерухомiстю я розчинила в кислотах – повнiстю. Довго чекала на вас, пацани, ходи, поцiлую за пiвцiни. Бо як же ви можете далi жити, якщо для вкрадань золотоi жили готовi мене закопати зi свiту – стару, аж трухляву, та чесну кобiту! Я всi документи вашi знайшла, чекала аж тиждень, терпiла цей шлак пiдлостi, брехень i лиця тупi! Далi нам з вами не по путi.

– Шо ти мусолиш, стара? Убивай!

– Чекаю на осiнь, чекаю на рай.

Пiсля цих слiв пенсiонерка схопила себе за лiву грудь, за ту грудь, що не була вивалена назовнi, так, нiби серце завжди боялося вiдкритися свiтовi, ховалося за блузкою. Глибоко вдихнула повiтря, аж хруснула спина. Бабуся скурутилася i щось тихенько собi пiд носа продовжувала крехкотiти. Всуцiль зморшкувате тiло повнiстю розм’якло, так, нiби хтось своею долонею обережно розпрямив ii зжужманий папiрець шкiри.