Сойчине крило

Тепер, вельможний Ведмедю, сам помiркуй, чи ми виннi в тому, що ти сьогоднi голодував, i що тобi далi робити.

Почувши це оповiдання, Ведмiдь всю злiсть обернув на того нового суперника, що так несподiвано став йому на дорозi.

– Це що за якийсь волоцюга непотрiбний посмiв сюди вдертися? – ревiв вiн, дряпаючи землю пазурами. – Гей, Зайче, зараз веди мене до нього, я його розiрву на дрiбнi шматочки!

– Вельможний пане, – мовив Заець, – це дуже могутнiй пан, страшний такий…

– Що? Ти думаеш, що я буду його боятися? Зараз веди мене до нього, побачимо, хто буде дужчий.

– Вельможний пане, але вiн живе у кам’яному замку…

– Е, що там менi його замок! Веди мене до нього, вже я його дiстану, хоч би вiн сховався на вершок найвищоi сосни.

Провiв Заець Ведмедя до криницi та й каже:

– Вельможний пане! Велика твоя сила! Дивись, твiй ворог, як тiльки побачив, що ти наближаешся, зараз утiк i сховався у своему замку.

– Де вiн? Де вiн? – кричав Ведмiдь, оглядаючись навколо й не бачачи нiчого.

–Іди й заглянь ось сюди! – мовив Заець i пiдвiв Ведмедя до криницi. Став Ведмiдь над цямриною, глянув униз, аж там i справдi Ведмiдь.

– Бачиш свого ворога, – мовив Заець, – як виглядае iз свого укрiплення?

– Я не я буду, коли його звiдти не дiстану! – мовив Ведмiдь i як ревне на все Ведмеже горло вниз у криницю. А з криницi як вiдiб’еться його голос, ще удвое сильнiше, мов з величезноi труби.

– А так! – скрикнув Ведмiдь.

 – Ти менi ще загрожуеш? Чекай же, я тобi покажу!

Та й з цим словом Ведмiдь бабах у криницю та там i втопився.

А Заець стояв бiля цямрини i дивився, поки звiрячий ворог зовсiм не потоне, а тодi скочив щодуху до звiрiв i розповiв iм, яким то способом примудрився вiн позбутися Ведмедя i визволити iх усiх вiд тяжкого нещастя. Чи треба вам казати, яка радiсть запанувала у всьому лiсi i як усi дякували Зайцевi за його вчинок.

Ворона i Гадюка

На дупластiй, головастiй вербi над рiчкою звила собi Ворона гнiздо.

Не сподiваючись нiякого лиха, нанесла яець, висидiла, а коли повикльовувалися з яець Вороненята, стара Ворона полетiла шукати для них поживи.

Та в дуплi тiеi верби загнiздилася чорна Гадюка. Вона тiльки того й ждала, щоби Ворона вивела молодих, i як тiльки стара вилетiла з гнiзда, зараз Гадюка вилiзла зi своеi нори, вповзла до гнiзда, вхопила одно Вороненя i понесла собi на обiд.