Сойчине крило

Заець та Їжак

Їжак стояв собi коло дверей своеi нори, заклав лапки за пояс, виставив нiс на теплий вiтер та й мугикав собi стиха пiсеньку— чи гарну, чи погану, кому яке до того дiло? Як знае, так i спiвае.

Мугикав собi тихенько, а далi подумав:

«Поки там моя жiнка мие дiтей та дае iм свiжi сорочечки, дай лишень пiду я трохи в поле, пройдуся та й на своi буряки подивлюся, чи добрi виросли».

Буряки були недалеко вiд його хати. Їжак брав iх, скiльки йому треба було на страву для своеi родини, а тому говорив завжди «моi буряки».

Ну, добре. Обережно зачинив вiн за собою дверi й поплентався стежкою в поле. Недалеко й пройшов, аж тут назустрiч йому Заець. Вiн також вийшов прогулятись i до «капусти своеi» теж навiдатись.

Побачивши Зайця, Їжак привiтав його чемненько. Та Заець був собi великий панич i дуже горда штука. Вiн не вiдповiв на Їжакове привiтання, а тiльки глянув на нього дуже звисока й озвався:

– Ого, а ти чого так рано ось тут по полi волочишся?

– Погуляти вийшов, – вiдповiв Їжак.

– Погуляти? – зареготав Заець. – А я думаю, що з твоiми кривими ногами краще було б лежати, нiж на прогулянку лазити.

Ця насмiшка дуже розсердила Їжака, бо ноги в нього таки кривi.

– Ти, певно, думаеш, – каже Їжак до Зайця, – що ти своiми довгими лапами швидше побiжиш?

– Авжеж, – вiдповiв Заець.

– Можемо спробувати, – мовив Їжак. – Ану, побиймося об заклад, побачиш, чи я тебе не пережену.

– Це вже смiх людям сказати. Ти своiми кривульками випередиш мене? – смiявся Заець.

– Ну, про мене, спробуймо, коли тобi охота.

– Гаразд! – вiдповiдае Заець. – Давай руку. А тепер бiжiм.

– Ну, ну, чого так поспiшати, – вiдповiв Їжак. – Треба наперед пiти додому, трiшки поснiдати, а через пiвгодинки я повернусь на оце мiсце.

Заець не мав нiчого проти, бо i йому хотiлось перед тим похрумати свiжоi капусти. АЇiжак тим часом поплентався додому.

Приходить Їжак додому i каже до своеi жiнки:

– Жiнко, збирайся швиденько, пiдеш зо мною в поле.

– А чого менi в поле? – питае Їжачиха.

– Знаеш, я з Зайцем маемо бiгати наввипередки.

– Чи ти, чоловiче, з глузду з’iхав? – скрикнула Їжачиха. – Ти з Зайцем хочеш наввипередки бiгати?

– Авжеж хочу. І ти мусиш менi допомогти.

Що мала Їжачиха робити? Зiбралася й пiшла з чоловiком.

А дорогою Їжак i мовить до неi:

– Бачиш оцю довгу ниву? Тут мають бути нашi перегони. Заець бiгтиме одною борозною, а я другою. Вiдтiля, з гори, починаемо бiгти.