Сойчине крило

Отже, ти стань собi ось тут, у борознi, i коли Заець прибiжить сюди, то ти пiдведи голову та й крикни: «А я вже тут!»

Так, розмовляючи, вони прийшли на умовлену ниву.

Їжак поставив свою жiнку на ii мiсце, а сам пiшов борозною на другий кiнець.

Приходить, а Заець уже там.

– Ну, що ж, бiжiмо? – питае Заець. – Ну, раз… два…

Один став в одну борозну, другий— у другу.

Заець крикнув «три» i рушив сам, як вихор, нивою.

А Їжак пробiг, може, з три кроки, потiм притаiвся у борознi i повернув назад на свое перше мiсце.

А Заець бiжить щосили. Та коли добiг на кiнець ниви, аж тут Їжакова жiнка з другоi борозни кричить йому назустрiч:

– А я вже тут!

Заець тiльки очi витрiщив з дива: йому i в голову не прийшло, що це не той iжак, бо, знаете, iжак i iжачиха однаковiсiнькi на вигляд.

– А це ж як могло статись? – скрикнув Заець. – Бiжiм ще раз, назад!

І, не передихнувши добре, вiн вихором полетiв нивою, поклавши вуха на спину. Їжачиха лишилася спокiйнiсiнько на своiм мiсцi. А коли Заець добiг на другий кiнець ниви, то там iжак йому назустрiч:

– А я вже тут!

Розлютився Заець: «Що за диво? Щоб кривоногий Їжак мене випередив?» І, не тямлячи себе з досади, крикнув:

– Ану, ще раз бiжiм!

– Про мене Семене, – мовив iжак, – бiжiм хоч десять разiв, менi байдуже.

Побiг Заець, а знизу знову чуе:

– Я вже тут!

Бiжать ще раз угору— знов те саме. Так вiн, бiдолаха, бiгав, бiгав аж сiмдесят i три рази туди й назад, а Їжак кожного разу був «уже тут». Чи Заець добiжить до одного краю ниви, чи до другого, все чуе одно: «Я вже тут».

А сiмдесят четвертий раз Заець не добiг. Саме на серединi ниви впав на землю i сконав на мiсцi.

А Їжак гукнув на свою жiнку, i обое пiшли, радiючи, додому. І живуть, мабуть, i досi, коли не померли.

Пiсля того ввесь заячий рiд зарiкся бiгати наввипередки з iжаками.

Вовк-старшина

Пасся раз Осел на пасовиську та якось наблизився до лiсу, а за пнем сидiв Вовк, вискочив до Осла й хотiв його роздерти. А Осел, дарма що його за дурня вважають, зараз надумав, що йому зробити.

Вовк до нього бiжить, а вiн усмiхаеться так радiсно, кланяеться йому низенько та й каже:

– От добре, от добре, пане Вовче, що ви прийшли. Я вже тут вас шукаю-шукаю!

– А нащо я тобi здався? – питае Вовк.

– Та, бачите, громада послала мене за вами i пильно наказала: «Йди i без Вовка до села не повертайся!»

– А нащо я громадi здався? – питае Вовк.

– А ви й не знаете? Адже у нас у селi старшину вибирають.