Лісова пісня

Лiсова пiсня

Леся Украiнка

Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури

До видання увiйшли поема та драматичний твiр Лесi Украiнки (справжне iм'я Лариса Петрiвна Косач, 1871—1913) – генiальноi поетеси i драматурга, чиi твори стали класикою украiнськоi лiтератури. За словами М. Стельмаха, «колискою самобутньоi поезii й драматургii Лесi Украiнки були зеленi низиннi лiси Волинi, розвоем поезii i драматургii Лесi Украiнки стала вся наша планета сподiвань, бо до верхiв'я людського духу сягнуло нетлiнне слово творця!».

Леся Украiнка

Лiсова пiсня

Леся Украiнка: «днi працi й ночi мрiй»

«Коли у мене справдi е талан, то вiн не загине, – то не талан, що погибае вiд туберкульозу чи iстерii! Нехай i заважають менi сi лиха, але зате хто знае, чи не кують вони менi такоi зброi, якоi нема в iнших, здорових людей»[1 - Украiнка Леся. Зiбр. творiв. У 12 т. Т. 11. – К.: Наук. думка, 1978. – С. 28. (Далi посилання на це видання в текстi: перша цифра позначае том, друга – сторiнку).

].

    Леся Украiнка

Леся. У листi до Драгоманових, орiентовно датованому кiнцем 1876 року, п’ятирiчна дiвчинка признаеться: «Мене перезвали на Лесю». Згодом ii сестра Ольга Косач-Кривинюк пояснить: «.Лесю до 5-ти рокiв звали Лосею, а тодi вона перейменувалася на Лесю, бо iй не подобалося iм’я Лося»[2 - Косач-Кривинюк О. З дитячих лiт Лесi Украiнки // Спогади про Лесю Украiнку. – К.: Днiпро, 1971.

– С. 42.].

Донедавна в Лесi був лише один братик Михайло (Мiша, Михась), старший за неi на пiвтора року, з яким вона була нерозлучною i в навчаннi, i в розвагах, – жартома iх удома називали спiльним iм’ям – Мишолосiе. Та з’явилася у Мишолосiя сестричка Лiля (Ольга), i вже iх у батькiв – Ольги Драгомановоi (Олени Пчiлки) i Петра Косача – стало трое, знову таких дружнiх в iграх, дитячих забавах, у читаннi книг.

Леся у дев’ятирiчному вiцi напише першого вiдомого нам вiрша «Надiя».

Була вражена арештом улюбленоi тiтки Єлi – сестри ii батька Олени Антонiвни, яка навчалася на медичних курсах у Петербурзi. У зв’язку з замахом на петербурзького шефа жандармiв Дрентельна багато свободолюбивих молодих людей було репресовано. Молоденьку Олену Косач заслали спочатку в Оленецьку губернiю, а через два роки, коли сталося вбивство царя Олександра II, дорога тiтки Єлi на засланнi пролягла в глибокий Сибiр.