Роман про людське призначення

А втiм, чого вже так дуже було дивуватися з Перекотигори, який завжди мав нахил, щоправда, дещо своерiдний, до мiстики, як це iнколи трапляеться з тими, що трохи заретельно час вiд часу занурюються в тiлесне, хоч, може, саме тут Федiр найiстотнiше помилявся, ототожнюючи Перекотигору з тим, що той сам про себе розповiдав, пiдносячи навколо свого справжнього ества мости навiть перед такими погiдними приятелями, як Федiр, який нiколи нiкому не лiз в душу, вважаючи, що кожна людина мае право на свiй унутрiшнiй – нехай i який мiкроскопiчний – безлюдний острiв, – коли нещодавно сам Федiр подибав на зонi для пiшоходiв чималий гурт нiмецьких молодикiв (як швидко мiняеться ментальнiсть, ще десять рокiв тому щось подiбне було б немисленне), завинених поверх уторочкованих джинсових камiзельок у давно не пранi сiравi хламиди, – найстаршому, здаеться, не минуло й двадцяти рокiв, – що, виставивши пiд баварський помiркований дощик поголенi долiхокефальнi макiвки й закочуючи в надхненнi очi, спiвали гiмни Крiшнi, намагаючися перекрити гiтарнi виступи з десяток так само молодих, лише помитих i пiдпрасованих сектантiв, якi трохи поодаль кволими голосами славили Ісуса, дисциплiновано пощипуючи гiтари, що iх, як i гiмни Крiшнi, напливами заглушував гучномовець роз’юшених безбородих маоiстiв, що, на всю потужнiсть зелених сердець палаючи (з вiддалi методично запрограмовуваним) гнiвом на розкладницький добробут навколишнього капiталiстичного свiту, який уможливлював iм зручно жити в достатках i не лише вiльно висловлюватися, а й, де йшло, безкарно пiдтероризовувати бiльшiсть, поривалися переконати публiку, переважно з пакунками в руках пiсля суботнiх закупiв, що единий порятунок людства – в комунiзмi, i то виключно китайського зразка, – там просто рай! – захлиналася добре вiдхарчована нордiйська дiвуля з заячою губою.

А коли Федiр, терпляче вислухавши вогневергальну проповiдь, нарештi поцiкавився, чи сама надхненна проповiдниця була в тому раю i чи iй бодай раз спало на думку, що станеться з нею самою, коли в Европi запануе радянський чи китайський Гулаг, то дiвуля роздратовано спитала, що означае це чужинецьке, варварське слово, а дiзнавшися, що «Гулаг» – твiр Солженiцина про радянськi концтабори, заверещала: «Солженiцина i всiх тих, хто паплюжить свiтлу комунiстичну дiйснiсть, треба перевiшати на першiй лiхтарнi, бо всi вони брехуни й провокатори, вiд яких треба вичистити людство».

«Якщо ви не читали Солженiцина, то звiдки ви знаете, що вiн брехун.