Роман про людське призначення

Властиво, на перший погляд воно нiбито й не мiстилося нiчого загрозливого нi в поновному захопленнi Перекотигори тантризмом, нi у вiдвiдинах парапсихологiчних доповiдей (куди вiн затягнув був i Федора), де пiддослiднi медiюми самим поглядом згинали залiзнi дроти чи втримували в повiтрi фунтовi гирi, хоча того вечора Федiр нiбито не мав поворотного нападу тропiчноi хвороби, яка iнколи в легкiй формi поверталася до нього в помiркованiшi широти, розщеплюючи навколишню дiйснiсть на додатковi з’яви, – нi в знайомствi з новiтнiми Божими танечниками, що вiд удару звичайнiсiнькоi ложки об мiдний чайник чи миску впадали в транс, звиннiше вiд професiйних циркачiв годинами вивертаючи тiло з суглобiв на славу Всевишнього, як вивертали хребти представники схiднiх культiв, що пiдмiновували римську iмперiю, яку через це й пiдкорили довготелесi варвари.

Зрештою, хiба Перекотигора з не меншим запалом ще не так давно захоплювався генетикою (у Федора збереглося кiлька тих малюнкiв, якi йому подарував Перекотигора, бо решту вiн згодом понищив), вимальовуючи перед зацiпенiлим Федором, якому малярство завжди виповнювало киснем легенi, теракотовi кажаноподiбнi пiвонii завбiльшки з вiдро для, як висловлювався тодi Перекотигора, хоч згодом вiн то все заперечував, кажучи, що то все Федорова вигадка, – ступiнчастих палацiв майбутнього, що його вiн, розкладаючи перед Федором метровi гвашi, доповненi для бiльшоi наочностi дротяно-мотузяними конструкцiями, якими тодi пiд саму стелю було захаращене Перекотигорине житло, проектував у мiстах-хмаросягах, де серединою двосотого поверху, за системою потужних опустiв-помп, побудованих на засадi фото- синтези, текли рiки, що ними курсували океанськi пароплави, нiде не затискуванi набережними хмаросягу, де iснували багатокiлометровi, за системою гiдравлiчних вахлярiв висувнi парки, де височiли, об'емом на кiлька проваль розсувнi церкви-мушлi всiх релiгiй свiту з музичними лабiринтами, з органними нiшами, концертними, порхавкоподiбними залями й авдиторiями крiзь усю ступiнчасту мережу веселкових помешкань, захисних вулиць, каналiзацiй, площ, колодязiв i скверiв, якi в зменшеному виглядi, разом з гойдалками, водограями, марсiянськими ракетами й коробами з пiском для найменших, разюче нагадували кольоровi мантри, що ними Перекотигора вже тодi пообвiшував свiй закуток.