Роман про людське призначення

Зрештою, Федоровi самому кров заливала очi, але не тому, що Юрко не хотiв з ними балакати про Панасового крука, як i не тому (тобто, трохи й тому, тiльки ж справдi саму дрiбочку), що тодi при Юрковi стовбичив Рафаель Мiкель-Анджельо Халява зi своiм синхронним подружнiм доповненням, висушеним на кiстку в наслiдок хронiчних дiет, а як дехто плескав (а чого лише не плещуть з заздрощiв ледачi язики!) внаслiдок надто частих припинень вагiтности, якi не сприяли виструнченню талii (опасистий Рафаель, як це поспiль стаеться з тими, хто непримиренний до чужих вад тiльки тому, що завдяки розбещенiй глевтяковiй вдачi, сам не завдасть труду викорiнити iх у собi, – в iншому завжди легше таврувати власнi недолiки, – не терпiв гладких i з гордiстю не проминав нагоди похвалитися, мовляв, вiн негайно узяв би шлюбну розлуку з жiнкою, якби вона прибула на вазi хоч на пiвкiлограма, бо воно ще й так: сьогоднi прибула на пiвкiлограма, а завтра заявила, що вiн, генiальний Халява – пересiчнiсть i дурбас, i щоб не вкорочував iй життя, – оскiльки терпiти поруч себе драглисту тушу – жiнка його терпiла, але на те вона й жiнка, а не найдосконалiше творiння природи – чоловiк, – терпiти поруч себе драглисту тушу – понад його сили, i цей погляд вiн подiляе зi своею законною половиною), Катрусею-Атеною з записником (цей фiалковий записник, може, зрештою, вiн i не був фiалковий, хоч у Федоровiй згадцi вiн завжди набирав фiалкового кольору, Федоровi кiлька разiв аж снився, лише увi снi записник незмiнно перетворювався на Реестр мертвих, а Катруся то на пiдземну секретарку Плутона, то на всi Ерiнii нараз, то на тiнь Еврiдiки), яка невтомно сочила, аби й слiвця не пiшло в непам’ять з висловлювань ii подружнього генiя, Що його iй пощастило надибати на якiйсь зi святочних академiй i, завдяки своечаснiй смертi Халявиноi матусi, що не дозволяла пещеному, хоча вже й перестаркуватому, синочковi одружуватися, аби вiн не розпорошився на пелюшки й жiнчинi гiеннi забаганки, з рiшучiстю, визрiлою у першому Катрусиному плебейському подружжi, про яке вона не любила згадувати, через голови усiх навколишнiх тороплених дiвуль, що виписували залицяльнi кола навкруги перегодованого Рафаеля, вдалося рвонути собi в чоловiки, щоб плiч-о-плiч гiдно прямувати в майбутне з видатною людиною, в присутностi якоi завжди лагiдний Юрко Кривошапка ставав роздратований i поганий, – а власне тому, що Федiр (хоч вiн намагався перебороти цю давучку хвилю злости в собi, бо куди зайшло б людство, – тобто, вже зайшло, та й за