Роман про людське призначення

Властиво, тодi, коли Перекотигора зауважив, що Федiр не при собi, бо надто хвилюеться й говорить не те, що його питають, хоча полiцаi того чомусь не зауважували, вiн натинався подати йому знак, мовляв, вiн, Перекотигора, свiдчитиме так, що унедiйснить усiх iнших, нехай i яких промовистих свiдкiв, витягши Федора з ополонки, в котру довелося йому вскочити на життевому шляху, адже що сталося, те сталося, Перекотигора Федоровi не суддя i мертвого не воскресити, але той сторопiв i нiчого не бачив i не слухав, як нiчого не бачив i не слухав Славко Безбородько, тодi коли Перекотигора разом iз Лельком Погорецьким розмальовував стiни в пiдвальному ресторанчику «Щербатий мiсяць» на Швабiнгу, згодом перед iнтернацiональними снобами, злодюжками й малолiтнiми повiями щосуботи з незмiнним успiхом виступав Юрко Андрiенко, заробляючи грою на бандурi на прожиток i студii, котрi всупереч батьковiй волi, повели його на п’ять рокiв до Бразiлiйського серпентарiюму, бо Юрка не тiльки тодi, а й далеко пiзнiше, на вiдмiну вiд демонстративноi вiдрази усiх його кревних до плазунiв, крiм нездоланноi любови до отруйних гадiв i бандури (гади й бандура лише час вiд часу мiнялися мiсцями) нiчого на свiтi глибше не цiкавило: вiн навiть колись завiтав до Перекотигори з величеньким пiтоном, якого вiн пробував залишити (твердячи, що це найневиннiша тварина) в Перекотигориному помешканнi лише на один единий день, заки повернеться Карпо, Юркiв молодший брат, якому Юрко ще хлопцем, аби уникнути материних дорiкань, давав слоiки зi скорпiонами, отруйних ропух, мехiканських салямандр (за весь час Карпо лише раз не допильнував, i Гiламонстра Четверта, до якоi в хатi майже всi звикли, вкусила родинного улюбленця, кота Персея, що й здох, оплакуваний усiею родиною) i отруйних гадюк на збереження, яких перебирав пiд свою опiку лише на один рiк молодший вiд Юрка Карпо, що десь завiявся в гешефтярських справах, тому й не було кому доглянути Юркового живого майна, що ним завжди сумлiнно опiкувався Карпо, ревно виконуючи – на вiдмiну вiд Леонида, найстаршого брата, який нi в свiтку не розумiв Юркового бабрання в гадюччi, – досить численнi Юрковi зоологiчнi доручення навiть тодi, коли вже провадив гешефтярське життя, покинувши гiмназiю на шостiй клясi, хоча навчання йому легко давалося, i вiн, як i Юрко й Леонид, виявляв не абиякий хист до музики й малярства, а зокрема до скульптури, вражаючи Перекотигору знехтуваним обдаруванням (Перекотигору завжди дивувало, як Провидiння щедро обдаровуе кожну людину