Роман про людське призначення

Федiр настроiвся заперечити, що Антiн нiяк не мiг вилiкувати Всеволода вiд паралiчу, оскiльки Всеволод, ще заки Антiн повернувся з Африки, заплутаний радянцями, якi особливо ретельно полювали за всiма неасимiльованими украiнцями (це Федоровi згодом зрадив Тимко Рябошапка, найвiдданiший Решетинцiв приятель, який одного ранку вийшов з дому та так i не повернувся), – наклав на себе руки точнiсiнько так, як значно пiзнiше Ігор Кам’янецький, i напевне, Безручко мае на увазi не Всеволода, а Юрася Перегуду, якому дiйсно загрожував паралiч, та й взагалi який це мало стосунок саме до теорii дзеркал Дзиндри, про якого свого часу розповiдав Паливода? – але тому, що гуска, – яку Безручко у промiжках пригощав коньяком зi свого келиха, запиваючи пiдiгрiтий борщ, що його за старою кавалерською звичкою Федiр тримав у запасi (цiлий баняк) у холоднику, звикши сам куховарити, манiрно засмiялася, пробiгши колоратурними молоточками вгору й униз двi октави (Федоровi тодi остаточно й засiла думка, чи не становила гуска перехiдного, проте важливого ланцюга Безручкового винаходу – щось на зразок живого каталiзатора, хоча Безручко й вiдмовчувався на кiлькаразовi запити), – Федiр одночасно пригадав, розсердившися на власну неуважнiсть: поспiшаючи почастувати гостя (останнього часу у Федора й справдi виробилася звичка поспiшати, навiть коли й не було куди), вiн забув, – а Безручко з делiкатности не нагадав, – перш нiж посадити гостя за стiл, злагодити йому ванну й дати чоловiковi чисту бiлизну, якесь неподерте вбрання (добре, що бодай Безручко й вiн не надто рiзнилися статурами), пошукати випранi шкарпетки й цiлi черевики (цi пiдошви, пiдв’язанi мотузками! На втiху Федора в нього таки знайшлася запасна пара взуття, хоча вiн засадничо не тримав зайвого манаття, пам’ятаючи одвiчну iстину: вiд кожноi зайвоi речi в помешканнi заводиться лукавий, перетворюючи гостинну людину на скнару й вiдлюдка), бож Безручко вiдтодi, як прилучився до категорii бездомникiв, анi належно не вiдживлювався, анi не дбав про найконечнiшу гiгiену (i це колишнiй аж до педантизму чистун Безручко, що жартував, мовляв, тепер замiсть геенни вогненноi вiрять у гiгiену); адже минулого разу Федiр привiв до себе маячного, викачаного в болотi Безручка, який кiлька разiв, – Федiр уже й не пам’ятав, як часто, непритомнiв в Англiйському парку, переносячи на ногах крупозне запалення легенiв, аж поки його (не iнакше як на термiновий знак Провидiння) подибав Федiр i мало не силомiць затяг до свого помешкання, викликавши Яр