Роман про людське призначення

То все дуже просто, – засмiявся Безручко, пiднiмаючи вгору указовий палець, проте всi його слова, як i тодi, коли Безручко вперше витлумачував свiй винахiд, розмазалися у Федоровiй пам’ятi на фiялкову стружку, бо саме тiеi митi гуска вихитнула з-пiд Безручкового лiктя голову з червоною гулею на лобi, яка з’еднувальним вузлом стримувала в гусячому тiлi флямiнга й лелеку, перешкоджаючи iм змiшуватися в промiжне твориво (бож якби в гусцi не сидiв добрячий чорногуз, то чи ж здолала б вона згодом у каварнi так блискавично проковтнути факiрових гадюк? через яких зчинилася буча, що змiнила Федоровi все життя, навчивши, завдяки Тарасовi Нагiрному, ходити крiзь стiни й уважнiше ставитися до навколишнiх з’яв, навiть таких звичайних, як гуска) i сказала:

– Молодий чоловiче, чи ви знайомi з теорiею дзеркал Дзиндри?

– Я не такий уже й молодий.

– Ну, для неi ви ледве чи й народилися. В не? iнше лiточислення.

– Ви маете на увазi теорiю дзеркал Дзиндри з п’ятнадцятого столiття, що ii частенько згадував Паливода тодi, коли ще носився з думкою заснувати iнститут парапсихологii i навiть, якщо вiрити Григоровi Папському – той скрiзь бачив привидiв, – уже купив був на околицi Богенгавзену вiллу, з якоi час вiд часу вилiтали на вулицю важкi предмети, навiть коли не було дома Паливодиноi прибиральницi (здаеться, Григiр i справдi бачив, як iз вiкна летiла не лише праска, а й дубова шафа, яка мало не розчавила Григора, аж вiн мусiв оскаржити Паливоду, який однак уламав Григора взяти назад позов), а тодi, нiкому нiчого не пояснюючи, все кинув i термiново виiхав до Цюрiху до свого брата Антона, що невдовзi перед тим повернувся з Бельгiйського Конго, де вiн п’ять рокiв вiдбував медичну практику?

– Так, я пригадую, бо саме тодi Антiн вилiкував Всеволода Решетинця вiд прогресивного паралiчу, який почався в необережного хлопця пiсля невеличкого розходження щодо незалежности Украiни з радянцями в марсельському порту.