Роман про людське призначення

Роман про людське призначення

Емма Андiевська

«Роман про людське призначення» Емми Андiевськоi – твiр iз фантастичним сюжетом, у якому порушено ряд актуальних тем, зокрема, сенс людського життя, проблема емiграцii, радянська iмперська неволя Украiни тощо***. У 1984 роцi авторка одержала за цей роман лiтературну премiю Фундацii Тетяни та Омеляна Антоновичiв. Свiтову славу письменницi принесли прозовi твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапiта», «Тигри», «Казка про яян», поетичнi збiрки «Народження iдола», «Наука про землю», «Вiлли над морем», «Мiражi», «Мiста-валети», «Шухляднi краевиди» та iн.

Емма Андiевська

РОМАН ПРО ЛЮДСЬКЕ ПРИЗНАЧЕННЯ

ЗАМІСТЬ ПРОЛОГУ

– Яке призначення людини?

– Чому конче призначення? Хто сказав, що людина взагалi мае якесь призначення?

– На такiй самiй пiдставi можна твердити i протилежне.

– Облиш. Сьогоднi я не годен нi про що думати, тим бiльше, коли за нами i далi гнатиметься цей навiжений Федiр.

– Вiн не за нами, а за Безручком.

– Не сперечайся. За нами. Тiльки досi вiн нас ще не помiтив. Тобто, звiсно, помiтив, лише це не дiйшло до його свiдомости. Але якщо ми притьмом не вскочимо за ворiтницю, то воно зараз дiйде, бо вiн уже наздоганяе Безручка.

– Нiчого вiн не наздоганяе. Ти просто користуешся нагодою, аби висмикнутися з кола.

– Ти надто впертий i нетерплячий.

– Послухай, як вiн репетуе? Ну?

– Ну то й що?

– Як що? Кiнець. Як довго я ходитиму в янголах-охоронцях?

– Можеш лiтати.

– Вiдкриття.

– Ну чого ти врештi-решт юшишся?

– Це означае кiнець.

– Це так само означае початок.

– З призначенням?

– Той, хто за остаточне, завжди програе.

– Алеж слухай! Вiдкрий вуха й слухай. Ну?

* * *

– Іване Дмитровичу! Пане Безручко!

Безручко загальмував дитячий вiзок, у якому мiж алюмiнiевою виваркою з прилютованою покришкою чи, може, й барабаном, стосом полинялих iлюстрованих журналiв та двома пляшками непрозороi рiдини сидiла бiла гуска, похитуючи абрикосовою шиею, – протер скельця у дротянiй оправi й глянув на Федора.

– Я вас кличу вже другу вулицю!

– Доброго вечора.

– Так, певне. Доброго вечора. Даруйте, я ще зовсiм захекався, женучи за вами. Ви з новим надбанням. І вiзок, i гуска!

– Юнона, – поправив Федора Безручко.

– А, я пригадую.