Повія

Тепер теi долини й не видно; невеличкi гiлячки височезних верб, мов тирчаки бур'яну, визирають з-пiд снiгу, вулицi забитi-заметенi; по дворах врiвень з хатами стоять страшеннi снiговi баби, i тiльки вiтер куйовдить iх гострi голови. У Притики в дворищi, крайньому вiд царини, – повнi хлiвцi й повiточки снiгу, кругом хати, мов сторожiв, постановило п'ять баб; з верхiв iх вiтер рве й перекидае снiг через оселю; а на димарi повикручувало такi кудлатi барани – i не пiзнати, чи то людське житво, чи навернуло таку кучугуру снiгу?.

. На Миколи перестало бити, зате ушкварив мороз – аж кипить, та вiтер так i рве, так i несе з землi… Ще такого страшенно холодного дня нiхто не зазнае! Галки на деревах замерзали i, як шматки льоду, падали додолу; горобцi по повiтках колiли… У церквi, не дивлячись на таке свято, – не дзвонено, не служено: до неi добитися не можна! Народ з самого ранку узявся був за лопати, щоб прогорнути хоч стежку, та нiчого не зробивши, розiйшовся по хатах… Скотина третiй день не напована: глибоко водопiй занесено, та й сама скотина у тяжкiй неволi; з великою силою до неi можна було добратися, щоб укинути оберемок соломи… Вiвцi, телята почали гинути… Ще таких два днi – i нi щетини не зостанеться у селi! Справдилася поговiрка: «Варвара похвалиться, Сава постелиться, а Микола скуе!»

Кинулась ранком Прiська вийти э хати – нiяким побитом дверей вiдчинити! Замiстъ сiней Пилип зробив сяку-таку примостку, обкидавши зокола гноем.

Тепер у той захист навернуло повно снiгу! А тут ще, як на те – все топливо вийшло, приварку не стало: нiчим витопити, нi з чого борщу зварити. На велику силу Прiська з Христею одхилили дверi, прогортаючи руками снiг; що не можна було викидати надвiр, вигортали у хату. Снiг розтавав; калюжi текли пiд пiл, пiд пiч, пiд лави; у хатi, як у льоху, стало холодно, вогко… Сяктак дверi вiдчинились. Почали знову вигортати снiг з хати у сiни, з сiней – надвiр. Обидвi ухоркались, аж пiт пройняв. Захист очистили вiд снiгу й закрили плетеним засiком, що порожнiй стояв у кутку. Тепер же треба до соломи якось добитись: не сидiти ж у нетопленiй хатi!! Христя, молодша, кинулась було – та й пiрнула з головою в снiгу. Прiська стала рятувати; пiднявся крикгук… З сусiднiх дворiв те ж саме чулося: i там було не краще. Посеред улицi хтось кричав, лаявся… хтось десь реготався… I смiх, i лихо!.. Насилу Христя вилiзла з кучугури, та знову кинулась – i знову зав'язла…

– Нi, не так, – каже Прiська. – Возьмiмо ночви та ночвами виносимо! узяли ночви.