Повія

Прийшлося перемiнити другiй, а чорне iвжине лице, жартуючи, натирали дiвчата снiгом, щоб прочунялася… Смiх, регiт, жартiвливi вигадки… i знову смiх, регiт.

Весела пора – колядки. Недаром кожна дiвчина, як бога, дожидае iх: i наспiваешся, i нагуляешся, i нарегочешся…

На Христю – як насiло: не було того двору, з якого вона, вийшовши, не кривила хазяiв, не смiялася з подруг, не дратувала ломачкою об тин собак.

– Це тобi, Христе, не перед добром. Щось тобi буде таке, – казали дiвчата.

– Гляди, сii ночi не налови ракiв, бо дуже щось регочеш, – зло увернула Ївга.

– Не твоеi звички, – реготала Христя.

– Або, як додому вернешся, мати вилае, – одгадувала невеличка Прiська.

– Хай лае, зате нагуляюся! – одказала Христя i знову почала реготати. З противноi вулицi доносився парубочий гомiн.

– Дiвчата! парубки… – хтось сказав.

– Хлопцi-поганцi! Бiсова мати того, хто в шапцi! – желiпнула Христя.

– Тю!.. – одгукнулися парубки.

– Тю-ю-ю! – гуконула Христя.

– Христе! Не займай: може, чужi! – обiзвалась Горпина.

– А як чужi, так що?.. – I ще дужче гуконула: – Тю-ю!

– Трррр!.. – роздалося голосне й високе тиркання вподовж вулицi. Христя мала перекривити, та язик затнувся… За першим тирканням промчалося друге, там трете. Чимала валка парубкiв показалася з улицi – у здоровенних бiлих кожухах, у сивих шапках, лавою йшли вони через улицю, поскрипуючи по снiгу ногами. Дiвчата вдарилися врозтiч.

– Лови! лови! – гукнули парубки на всю вулицю. Пiднявся гомiн та бiганина. Парубки ловили дiвчат, здоровкалися, жартували.

– Ти куди так розiгнався, роззяво? – скрикнула та.

– За тобою. А ти куди втечеш?

– Чого я буду тiкати? Хiба i ти такий, як твiй батько? Прийшли до його заколядувати, а вiн собакою нацькував… Багатирi, дуки, кажете!

– Христе! Не споминай менi про дiм, не кажи нiчого за батька. Хiба його нiхто не знае? – почав жалiбно Федiр.

– А про мене що вiн каже? I не грiх таке плести!

– Хай каже… Казаному кiнця немае.

– Немае! А совiсть е? Осоружнi! – скрикнула Христя i побiгла до гурту. Федiр, насупившись, потяг за нею.

Там уже настав мир; хлопцi, зiйшовшись з дiвчатами, вели жартiвливу розмову.

– Так пiдемо купно колядувати? – питали хлопцi.

– Не треба, не хочемо вас. Ви гукаете дуже, – одмагалися дiвчата.

– А ви не дуже?

– Все ж не так, як ви.

– Та ну! Глядiть лиш, чи не перекричите.