Семен Жук і його родичі

а що!» скрикнув Жук, наче зрадiвши; «ну слухай же дальше: котре лiто у нас у Чернiговщинi плохi урожаi – трохи що не голод; хвороба на скотину; заробиткiв нема; винокурнi и сахарнi заводи у панiв запустiли; пани збiднiли; а налоги ростуть и ростуть… Мужик платить… а з чого вiн платить? Прийде збiрщик: «давай подушне!» а подушного нiчим заплатить и продать нiчого; клуня и комора пустi!.. А все таки: «давай подушне, а то оцiнують и ту останню телицю, котроi взять и чума посоромилась.» От и несе мужик жiнчину плахту до жида у застанову; позичае у Ицька два карбованцi, оддае iх збiрщиковi, а жидовi через зиму заплатить втрое… От-то де крепацтво наших селян; жид закрепостив и панiв… Заведи ти на селi хоч невеличку позичкову кассу и ти усе село визволиш з жидiвскоi кабали… Хиба тут не буде громадскоi користи?» спитав Жук, дивлячись на Джура таким поглядом, наче перед ним стояв той самий жид – банкир, що закрепостив селян.

– «Поможи тобi Боже!» одповiв Джур.

«Цить, цить, цить!» заторохтiв Жук. «Не носити му я народнёго убраня, заигрувать з мужиком не буду; за плугом не ходити му, бо й не вмiю; проповiди нi якоi не держатиму, бо добре знаю, що народовi вже й попiвска проповiдь остила… Я буду тiлько працювать, учить дiлом и давать пораду тiлько тогдi, як у мене питатимуть.»

– «Добре, добре…» говорив Джур. «А жида де дiнеш? Покiль вiн шинкувати ме у селi – уся користь, яку придбають селяне з твого проводу, йти ме до жида в кишеню за горiлку.

«Не вся, а певно якась частка ii ити ме; бо без горiлки не можна, и ми пемо…»

– «Пемо, та не упиваемось.»

«И селяне не упиваються; не вiр тому, хто говорить, буцiм селане стали бiльш пить: пють вони и тепер стiлько, скiлько пили и 20 лiт назад; але пропивають тепер бiльш; бо колись за вiдро горiлки платили пять золотих, а тепер пять карбованцiв: виходить, що пють в одну мiру а пропивають бiльш нiж в шестеро, та не без того ще, що й жид обсчитае: дасть в набор кварту, а запише – двi…»

– «Чим же ти запоможеш сему лиху?» допитувався Джур.

«Треба чимсь запомогти, та вже в сiм разi «запомога не од нас, а хиба од Бога»…

– «От тобi й на!» зареготався Джур. – «От тобi й «сила», котра не знае чим побороть жида й горiлку.»

«Не регочись, брате!» визвiрився Жук.