Апостол черні

Одно: в карти не грати, а друге – довги не робити».

Юлiян в першiй хвилi всмiхнувся, але надумавшись, вiдповiв: «На перше даю слово, але на друге можу лиш з застереженням дати. Я не певний, в якi моменти мене поставить життя. Можу приректи, що не з легкодушности вчинив би iх».

– «Держи слово», – i вдруге подав йому руку.

І мов переходячи по тiм до денного порядку, спитав: – «А тепер, який факультет? Фiлологiя чи богослов’я?»

– «Наразi нiчого. Хоч я впишуся, може, на фiлологiю».

– «Може…?» – батько пiдсунув брови вгору й мав вже щось нове на устах, коли Юлiян, вгадуючи хiд думок батька, витягнув з грудноi кишенi бiлет, подав його батьковi.

– «Вiд батька Едварда Ганга, тату».

– «Що вiн пише?»

– «Читайте! Менi змiст бiлету ще з-перед матури вiдомий, – сказав. – Я мовчав, бо не хотiв лиш одними своiми словами постановлення добродiя Ганга випереджати».

Годинникар притакнув головою, читав: – «Прохаю вас, шановний пане, о батькiвський дозвiл, задержати вашого сина, Юлiяна, через цiлi вакацii в нас; по укiнченнi iх згодитися на мою пропозицiю, щоб ваш Юлiян з моiм сином вiдслужив рiк вiйська, яко однорiчник у Вiднi[17 - Вiдень – столиця Австрii, адмiнiстративний центр землi Нижня Австрiя.

Вперше згадуеться у 881 р. Мiсто у Центральнiй Європi, порт на рiцi Дунай.]. Ревер за вашого сина виставлю я. Про iнше таке подiбне обговорю з ним особисто. Стiльки на тепер. Освальд Ганге».

– «Сьогоднi ввечерi я вже вiд’iду, тату, – сказав Юлiян i вiдгорнув волосся з чола. Вiн висказав се, наче сповнив важний обов’язок.

 – І я такий гордий».

– «Так? Вже? І на що?»

– «Що я свобiдний з власних сил».

Батько усмiхнувся.

– «Звичайно, почування академiка. Я розумiю тебе, хоч нiколи академiком не був».

– «Чи конче вже сьогоднi мусиш iхати?» – обiзвалася сестра i з тими словами опинилася коло брата, зазираючи йому з жалем, а все-таки i з нетаеною любов’ю в очi.

– «Конче, сестро. Якби ти знала, як я нетерпеливо вижидав сеi хвилi! Не здержуйте мене. Вона менi багато коштувала».

Батько пiдсунув брови вгору.

– «Так? Я гадав, що тобi студii не завдавали нiколи великих трудностей».

– «Ви й не помиляетеся, тату. Але не забувайте, скiльки я, окрiм своiх обов’язкових студiй, працював i в iнших керунках. Крiм того… але, – додав, мов пригадавши щось, – оставимо се» – й урвав.

– «Тяжiла й виховуюча рука батька над тобою, з чим треба було також числитися – не правда?»

– «Так, тату. Виховуюча рука з нагаем, з чим я совiсно числився.