Природа

Природа

Ольга Кобилянська

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Природа» Ольги Кобилянськоi – лiрична новела, написана в романтичному стилi***. Для твору характернi натурфiлософськi мотиви, адже природа виступае тут не як пейзажне тло, а як дiйова особа, авторка осмислюе ii як початок свiту. Найвiдомiшими творами авторки е «Земля», «Людина», «Через кладку», «Царiвна», «У недiлю рано зiлля копала», «Valse melancolique», «Некультурна», «Аристократка» та iн. Ольга Кобилянська – видатна украiнська письменниця, яка працювала у жанрi соцiально-фiлософськоi та психологiчноi прози.

Ольга Кобилянська

ПРИРОДА

Новела

Вона мала поверх двадцять рокiв i була висока.

Хоч русинка вiд голови до нiг, було в неi рудаве волосся, що у русинiв рiдкiсть, та в чертах бачилась порода, а майже меланхолiйний сум, що вибитий на всiм, що нагадуе оцей нещасний народ, був i в неi основою характеру, ii очи, великi, трохи нерухомi i вогкi, були сумнi i тодi, коли уста усмiхалися. За сi очi звали ii «руською мадонною».

Вирiсши на самотi i майже серед пишного блиску, вона не знала нi життя, нiчого з його мрачних бокiв. Знала його тiльки з книжок, котрими зачитувалася донесхочу.

Толстой був ii богом, Шевченка ж знала майже напам’ять. Лiнива, як ii народ, була не дуже охоча до працi i жила, мов тi сторонськi рослини в теплiннях, що iм хiба лиш у снi привиджуються бурi, якi лютують знадвору. І багато, багато снилося iй.

Їi фантазiя розвинулася у такий буйний цвiт, що його коштом придавились всi iншi пориви i нiколи не побачили Божого сонця.

Хоч була чутлива до хоробливостi, то все ж таки кпила собi з чистого «плекання чувств i думок».

Над усе любила природу.

Снувалась по горах, без товариства, без зброi. Цiлу гiрську околицю мiстечка, де проживала, знала так добре, як свою власну кiмнатку, а одна з найкращих i найдикiших партiй була цiлiсiньке лiто цiллю ii прогульок.

Їi по природi сильна iстота домагалася чогось бiльше, як «кiмнатноi красоти» та супокiйного розпещеного життя.

Інстинктивно чула iснування бур, i були хвилi, коли душа ii пристрасно за ними тужила. Боротьбу любила так, як любиться пишнi, багатi красками картини та оп’яняючу музику, i так само вона собi ii’ уявляла. Інодi опановувала ii невиразна жадоба чувства побiди; але через те, що виросла в неробствi, нiколи не заохочувана i не скрiплювана, розпещена, винiжена, ii сила спала й нидiла i переходила в хоробливу, безпричинну тугу.

Ось яка вона була.