Близнята

Близнята

Іван Липа

Шкiльна програма #1

У казцi Івана Липи «Близнята» розповiдаеться про двох братiв, яким доля подарувала можливiсть приносити щастя людям. Хоч i близнята, брати мали абсолютно рiзну вдачу: один був допитливим i веселим, iнший – мовчазним i замисленим. Їхнi життевi шляхи теж склалися по-рiзному: перший веселив людей, а другий – пiшов мандрувати свiтом. Саме другий брат принiс людям визволення i щастя. Душевна глибина i мудрiсть важливiша за легкiсть i дотепнiсть – така основна думка твору.

Іван Липа

БЛИЗНЯТА

Одна дуже вбога жiнка народила двох синiв близнят. Якось уночi, коли дiти спали в колисцi, вона задумалася над iх долею i зажурилася.

Жiнка сидiла у тяжкiй задумi, як раптом бiля неi з’явилася людська тiнь i запитала:

– Чого ти хочеш просити у Долi для своiх дiтей?

Мати здригнулася… Глянула на тiнь, що стояла непорушно, i промовила до неi:

– Це ти питаеш?

– Я?

– Хто ж ти?

– Я негайно виконую всi бажання.

– Я хочу, щоб вони жили краще вiд мене, – сказала мати.

– А ще чого хочеш?

– Щоб давали iншим те, чого вони не мають: сумним – радощi, заплаканим – смiх, скорботним – утiху, немiчним – здоров’я, а всiм разом – щастя.

– Чи хочеш, щоб твоi сини принесли це сучасним людям чи прийдешнiм поколiнням?

– Навiщо дбати про прийдешнiх людей? Нехай сучасним дадуть се! – вiдповiла мати, а потiм подумала та й каже: – Дай одному щастя для сучасних, а другому – для майбутнiх!

Тодi тiнь перетворилася в жiнку, i мати побачила, що перед нею стоiть сама Доля.

Доля вклала в душу одного хлопчика розумiння людських пристрастей i подарувала йому три яблучка: одне скляне, друге золоте, а трете цiлком звичайне, таке, як ще в раю росло.

Другому синовi доля вклала в душу глибоку допитливiсть i подарувала йому маленьку земну кулю з горами, морями i блакитним небом, засiяним зорями.

І сказала Доля:

– Завдяки цим подарункам твоi дiти стануть такими, як ти побажала.

Пiсля цих слiв Доля стала тiнню i зникла.

Дiти пiдростали. Перший змалечку був балакучим, веселим, допитливим, його завжди можна було бачити серед людей, бо вiн не любив самотностi. Другий був мовчазним, спокiйним, замисленим. Любив цiлими днями сидiти на березi моря, милуватися далекими горами, купати погляд у небеснiй блакитi. Тихими лiтнiми ночами вiн задивлявся на зорi. Обидва брати берегли своi дарунки як зiницю ока.