Людина і зброя

Хлопцi зустрiли його жартiвливим хором:

– Годен!

А вiн, усмiхаючись, сказав i до всiх, i до Танi зокрема:

– От i вирiшилось.

Таня вже була бiля нього, вона взяла його пiд руку вище лiктя i мiцно, мiцно потиснула. Було цим – для iнших непомiтним – потиском сказано йому все: яка рада вона за нього, i як ним гордиться, i як ждатиме його, хоч би й довго довелося ждати, бо iншого такого, як вiн, для неi на свiтi нема.

– Якби тiльки з вiдправкою не поспiшали, – зазирала Славиковi в вiчi Мар'яна.

– Увага! Задано питання! – вигукнув Дробаха сухим, скрипучим голосом, наслiдуючи одного з викладачiв вiйськовоi кафедри. – Що треба брати в табори? Вiдповiдаю: жiнку, гардероб, лiжко, диван, пiанiно… Однак все це треба брати для того, щоб потiм покинути на кордонi табору, а туди взяти з собою лише зубну щiтку та пару бiлизни!

Всi смiялись. Таня, здаеться, була щасливiша за всiх, вона з нiжнiстю то обiймала, то погладжувала руку свого добровольця.

– Та обiйми його, Таню, як слiд! З усiм шалом юного серця! Не соромся! – пiд'юджував Дробаха.

А вона зовсiм i не почувала сорому. Бути так безтямно закоханою – хiба це грiх? З своiм почуттям до Богдана Таня й ранiш не ховалась, а зараз тим бiльше, коли нависае розлука i мовби дае iй право на все.

– Ви, дiвчата, тепер можете спати спокiйно, – усмiхався кремезний, плечистий Мороз, адресуючись бiльше до Галi Клочко, високоi блондинки з фiлфаку, до якоi вiн давно був небайдужий i яка тiльки сьогоднi, здолавши свою гордiсть, прийшла сюди зустрiчати його, як i iншi дiвчата своiх.

– Боронитимем вас, аки леви.

– Отакi хлопцi, – бойовито сказав досить-таки миршавий з виду Пiдмогильний, – та ми як пiдемо, та ми як вдаримо – пiр'я з них полетить!

– Панiчного жаху на них нажене ось маестро Духнович, вiдомий наш фахiвець з тактики i стратегii, – зауважив Лагутiн, i всi засмiялись, згадавши безкiнечнi конфлiкти Духновича з вiйськовою кафедрою.

– Розкажи, Мироне, – обiймаючи Духновича за плечi, сказав Степура, – як тебе баби сьогоднi схопили на Чернишевськiй.

– Та було, – пiдтвердив Духнович. – За парашутиста прийняли, за перевдягнутого арiйця. Просто дивно. Дiвчата, ну який з мене арiець? Скорiш навпаки. Рябий. Рудий. Чи, може, за це й накинулись? Рудих чомусь не люблять…

– Ти вже себе не паплюж так, – смiючись, сказала Мар'яна.