Украдене щастя

) Ну, а ти не цiкава, вiд кого я дiзналася про твое дiвування?

Анна. Та що менi! Я не вдатна загадки розгадувати.

Настя(лукаво). А твое серце нiчого тобi не говорить?

Анна. Серце? А вам що таке? Що воно менi мае говорити?

Настя. Ага, а на лицi мiнишся! Блiднеш, то знов червонiеш! Ну, ну, не лякайся! Я знаю все, вiд нього самого.

Анна. Схаменiться! Що ви говорите? Вiд якого нього?

Настя. Вiд Михайла, а вiд кого ж би?

Анна. Вiд якого Михайла?

Настя. Ей, кумо, та не прикидайся, що нiчого не розумiеш.

Адже ми обi не дiти! Михайла Гурмана знаеш, а?

Анна(вiдступае крок взад i хреститься). Свят, свят, свят! Ви що се, кумо, говорите? Михайло Гурман – так, я зналася з ним, але його давно на свiтi нема. Вiн у Боснii згиб.

Настя. Хто се тобi сказав?

Анна. Я се знаю, брати говорили.

Настя. Еге, то-то й е, що брати!

Анна. Його мати сама лист менi показувала, плакала.

Настя. Ну, то мусив бути лист фальшивий, бо Михайло живiсiнький.

Анна. Кумо, бiйтеся бога, не говорiть сього! Може, вам приснився? Може, дух його вам об'явився?

Настя.

Нi, кумо Анно, я тобi кажу: вiн живiсiнький. У Жандармах служить уже три роки. Десь був у iншiй сторонi, а тепер його до нас перенесли. Вчора до нас у хату заходив, про тебе розпитувався.

Анна. Господи, що се таке? Що зо мною дiеться? Кумо, голубонько! Кажiть, що се вам привидiлося, приснилося! Адже ж се… се таке, що здурiти можна! Адже ж я тому Михайловi клялася, присягала, що радше в могилу пiду, нiж з ким iншим до шлюбу стану.

А тепер!.. Вiн по мою душу прийшов. Та нi, нi, ви жартуете, ви тiлько так говорите!

Настя. Хрестися, кумо! Чого ти так перелякалась? Тут видима рiч, що брати ошукали тебе. Значить, на тобi нема нiякоi вини. Вiн i сам се казав. Вiн зовсiм не винуватив тебе. О, якби ти знала, як вiн гарно та щиро говорив про тебе!

Анна. Нi, нi, нi! Не говорiть менi нiчого! Не хочу чути про нього, не хочу бачити його. (Ходить по хатi, ламаючи руки.) Ой господи! Ой боже мiй, та невже сьому правда? Невже i тут мене одурили, ошукали, мов кота в мiшку продали?

Настя.

Та вспокiйся, кумо! Що вже про те говорити, що пропало! Най iм за се бог заплатить.

Анна(все ще в нетямi ходить по хатi). І за що? Пощо? А, знаю, знаю! Вони Михайла боялися, щоб не вiдiбрав вiд них моеi батькiвщини. О, так, так! А сей покiрливий, наймит, ще й рад, що що-небудь дiстав. Господи, рятуй мене! Не дай одурiти!

Настя(бере ii за плече).