Сагайдачний

Поперед усього треба було подбати про гарну одежину та й зiбрати грошi на першi потреби.

По поворотi не давали йому сусiди спокою. Мусив усе розказувати подрiбно.

– Не в тiм дiло, панове, що тепер владика зайнявся хлопцями-кульчичанами, та й мене, старого вашого брата, пошанував, та ви подумайте, яка то честь буде для нас, як хлопцi в люде вийдуть, як будуть вченi. Тодi всякий спитае: а звiдкiля вони? Який iх рiд? Хiба неправду говорю?

– Правда, пане Грицьку, коли б вони лише добре велися та пильно вчилися…

– Най би не так! Дав би я iм, то не може бути.

Мiй рiд не смiе бути знеславлений, ну, а старого Конаша знали усi, чесна була людина, а пословиця говорить, що яка яблуня, такий i овоч.

– Тiльки, пане Грицьку, от що я вас просив би: не посилайте вже ваших хлопцiв нi з кiньми, нi з товаром, хай уже доучуються, заки поiдуть, а то виходить з того шкода.

– Та яка шкода? – питае здивований Грицько. – Хiба ж вони якi гiльтаi? Говорiть, я зараз iх покараю. У мене того не може бути.

– Я не те думаю, а ось як: вийдуть з товаром чи там з кiньми на пасовисько.

Зараз iх обсядуть хлопцi, та й вони давай розповiдати за владику, за хрестики, за екзамен. І зараз усi так заслухаються, що хоч стрiляй, не почують. А тим часом товар поволеньки – та й у царину. Товар – то розумна твар, зараз змiркуе, що його нiхто не пильнуе. Менi вже зробили шкоди на кiлька кiп, бiгме боже!

– Шкоду-то я вам поповню i вашоi ради послухаю, – сказав Грицько.

Вiн став тепер передумувати, чим би хлопцiв зайняти до того часу, коли треба буде iхати.

Ходив по обiйстю та думав. Часами говорив сам до себе пiвголосом, муркотiв щось. А далi пiшов пiд острiжок свого шпихлiра i вистругав двi ясеневi шаблi на боднарськiм стiльцi.

– Ось чим я iх займу. Неминуче iм треба буде пiти колись на Запорожжя мiж козацтво. Не завадить пiти вже з чимсь. Либонь, що я iх бiльше не побачу, треба тепер навчити те, що я знаю i чим на Запорожжi славний був. Марку! Ходи сюди, дитино. На, бери шаблю та вважай. Кожний Жмайло мусить цю штуку знати, то жмайлiвська штука.

Дивись добре…

Старий став вчити Марка орудувати шаблею та Жмайловоi штуки, А ця штука вимагала великоi зручностi i вправи. Випрямивши руку напроти себе, обертаючи шаблю в малих колесах довкруги шаблi противника так, щоби шаблi «аж сплелись вкупу». Крутити так шаблею дуже швидко, не дати противниковi освободити шаблi з того сплету. Вiдтак нагло зiгнути руку в лiктi, а тодi шабля противника полетить у повiтря.