Сагайдачний

– Хiба ж то ви тих гiльтаiв на наших послали? За те, що вони поважилися, дiстали таку прочуханку, що iм вiдхочеться; кiлька навiть повисло на гiлляцi, i на тiм досить. От розумнi ви голови. Тому, хто вам таке донiс, дайте киями, не лякайте народу даремне, бо справдi готово прийти до якоi бучi.

– Поручаетесь нам за безпеку города? – питае бургомiстр.

– То смiшне, ну, але для вашого спокою я вам поручаюсь. Грицько Жмайло вмiе додержати слова. – Грицько подав бургомiстровi руку. – А ви поручаетесь, що городськi гiльтаi не будуть нас зачiпати?

– Поручаюсь.

– Отож по тiм словi бувайте здоровi, а як сонце зайде, йдiть спокiйно спати.

Вiн вийшов iз ратушi, бурмочучи пiд нiс:

– Оцапiли!

Опiсля – так у городi, як i на площi бiля церкви, – всi заспокоiлися.

Тут до пiзньоi ночi гомонiло, як в улiю.

II

Про те, що того дня в Самборi сталося, довiдалися кульчичане, ще заки Грицько Жмайло вернувся до села. Котрийсь iз Кульчицьких вернувся ще того самого дня додому i тут розповiв усе подрiбно, як вiтали владику, як побили гiльтаiв, що дiялося в школi, яка честь впала на кульчичая через старого Грицька.

Деякi завидували Грицьковому родовi, як то мiж людьми бувае. Іншi величалися тим. Вiстка йшла вiд хати до хати i, як усе, прибiльшувалась. Хрестики, якi подарував владика хлопцям, перемiнилися на щирозолотi. При тiм була велика мошонка з дукатами, якi дач владика старому Грицьковi на дорогу до того города, до великоi школи, якоi навiть назвати не вмiли.

Грицько Жмайло пересидiв у Самборi чотири днi.

Вернувся аж по всьому, коли владика вiд'iхав до Спаського монастиря. Грицько з кiлькома значнiшими шляхтичами супроводжував його аж на мiсце. Хлопцi вернулися зараз другоi днини, на святого Петра, бо нiчого iм було тут бiльше робити, а i додому кортiло iх швидше вертатися та почванитися в селi.

Розумiеться, що тепер не мали супокою перед цiкавими. Запрошували iх до хати i частували медом та ягодами. Аж обридло безупинно те саме оповiдати.

Ровесники дивилися на них з пошаною, не смiли до них приступити.

Через тих чотири днi Грицько, держачи в кишенi владичий лист до князя Острозького, безупинно про те думав, як це велике дiло довести до путнього кiнця. Його мрiя здiйснилась, а тепер треба було подумати на розум. Вiн походив з шляхетського старого роду, тож хоч був худопахолком, як i уся ходачкова братiя, не хотiв посоромити себе перед князем, бажав виступити зi своiми правнуками достойно, по-шляхетськи.