Сагайдачний

До дому прилягав просторий огород iз садом. Налiво вiд сiней заходилося до свiтлицi, де жили старi Плескачi i приймали гостей. Звiдси вели дверi до дальших кiмнат, де жили сини i зять з дiтьми. На другiм боцi була майстерня, а далi комори i склади шевських матерiалiв. В майстернi покладено лежанки для челядникiв i учнiв. Тут вони спали, iли i працювали. Лише в недiлi i свята заходила уся челядь до свiтлицi й засiдала до одного стола з хазяiнами. Свiтлиця була простора i ясна, вiкнами звернена до вулицi. Велика пiч з зелених кахлiв, кiлька скринь з усяким добром i широчезна постiль пiд стiною.

Пiд образами велика лава, прикрита килимом, i стiл, прикритий бiлою скатертю, на якiм лежало все: хлiб i сiль. Попiд вiкна йшла довга лава. Над вiкнами – полиця з приборами кухонними. Чiльна стiна проти входу завiшана густо образами, на яких пишалися вiнки з польових i огороднiх квiтiв, що iх святили в церквi по празниках. Перед iконою богоматерi висiла срiбна лампадка. В недiлi i свята приносили сюди другий стiл з майстернi, бо годi було всiм помiститися.

Микола Плескач, як уже вище говорилося, давав усьому порядок i надiляв усiх роботою. Коло домашнього господарства поралась Плескачиха з донькою i невiсткою.

В суботу надвечiр прятано в робiтнi, i вже аж до понедiлка не було нiякоi роботи.

В недiлю рано всi по-празниковому одягненi йшли до церкви. Мужчини – в довгих мiщанських капотах, в високих смушкових шапках, жiнки – в довгих хутрах, обрамлених кращим хутром з куниць. Старий Плескач, брав iз-за образа великий молитвослов i йшов попереду з жiнкою; за ними поступала вся сiм'я зi старшими дiтьми, челядниками й учнями.

Малi дiти лишалися зi старою бабусею-помивачкою вдома.

В церквi ставали на призначених для себе мiсцях. Плескачевi, як цехмiстровi шевському, належалося почесне мiсце i цехова свiчка. Вiн зараз розвертав свiй молитвослов i спiвав голосно з криласом.

В тiм порядку вертали з церкви. Жiнки, пороздягавшися, виймали з печi зварену ще рано страву й ставили на стiл.

Тепер мали право сiдати до столу челядники, учнi й парубки, що доглядали коней. Дiвки вiд корiв обiдали окремо. Вони мусили при обiдi послугувати. Обiд зачинався молитвою, котру вiдмовляв голосно старий Плескач. Пiд час обiду нiхто не говорив. Лише сьорбання й жування було чути.

Степана Жмайла посадили на почесному мiсцi. За ним посiдали хлопцi. Хоч вони молодi ще були, та не випадало саджати iх мiж челяддю, бо то спудеi вищоi княжоi школи.