Сагайдачний

Лише як поставили в збанках мед, розв'язалися язики, й розпочалася гутiрка.

Плескач приказав кому-небудь повторити нинiшне казання в церквi, яке було Євангелiе. На ту тему велась розмова. Плескач не мiг тому подарувати, хто в церквi не вважав на слово боже.

Аж пiсля того пiшла розмова на iнший шлях. Плескач випитував про те, як iх князь прийняв, i оповiдав про мiсцевi вiдносини. Степан розказував про вiдносини в Самбiрщинi, про переслiдування православних, про те, що православним не можна ставити церков у серединi мiста.

Говорив, як то королiвськi комiсари хотiли записати шляхту всупереч iхнiм клейнодам i шляхетським грамотам у iнвентар, як шляхта аж шаблею мусила оборонятися та силою комiсарiв прогнала. Бо ж iхнi привiлеi шляхетськi походять ще вiд князя Льва. Плескач слухав усе те, хитаючи головою, а далi каже:

– Слава, честь i поклiн нашому князевi, його милостi Костянтиновi, щасливi ми, православнi, пiд його могучою рукою. За його плечима ми безпечнi, мов у Бога. Нiхто нам нашоi благочестивоi вiри не смiе чiпати, а церкви нашi ставить сам князь, великолiпнi i багатi.

У нас свобода. Нема нiякого гнiту. Ось я був собi бiдним шевцем, коли сюди прийшов, як його милiсть прикликав сюди усяких ремiсникiв, рукодiльникiв, а тепер я не послiднiй, як бачите, багач. А всього доробився власною працею i пильнiстю, нiкого на грiш не покривдив. І нiчого, i нiкого менi боятися, хiба страху господнього. Є в мене всього подостатком, ще й на бiдних стане. Нiхто менi того не вiдбере, бо нашого Острога нiхто не здобуде. Татари кiлька разiв заганялися, коли-то хотiли захопити в ясир княжу дочку Катерину, що за князя Радивила вийшла. Нiчого не вдiяли, лише зубiв наломили.

– Чи ви ведете свое ремесло на замову?

– Нi, я роблю на запас. Потiм своi вироби розвожу по ярмарках. Моi ярмарки мiж Львовом i Киевом. Великi пани в моiх чоботях ходять, бо в мене товар добрий i тривалий. На партацтвi я свого знаку не дам. Врештi, я мушу другим за примiр служити, бо я старший у шевському цеху.

– А який ваш знак?

– Який? Три звiздочки – на зап'ятку, мiж пiдковою побiч себе, а одна, бiльша, – спереду. Такi самi знаки ставлю на шкурi всерединi халяви. Нiхто iх не бачить, бо вони закритi пiдшивкою. Лише як пiдшивку вiдпореш, то iх побачиш. Це на те, щоби нiхто знакiв на зап'ятку не пiдробляв на партацькiм чоботi i мого верстату не знеславлював. Я зараз пiзнаю фальш, бо нiхто не потрафить звiздок розмiстити, як я сам своею печаткою.