Сад божественних пісень. Афоризми

Залиш, о дух мiй, скоро всi землянii мiста!

Зiйди, мiй душе, в гори, де правда живе свята,

Спокiй де, тишина царюють з вiдвiчних лiт,

Краiна де вабна, де неприступний е свiт.

Залиш печалi свiту и марнотнiсть мирських дiянь!

Щоб в небо возлетiти, хоч на хвилю чистий стань!

Де Господь Яковий [3 - Де Господь Яковий… – Якiв – один iз так званих патрiархiв еврейского народу; за Бiблiею, Бог дав йому славу, якоi нiхто не знав, i зволив називати себе Богом Iзраiля та Богом Якова. З Якова колiна, вважаеться, вийшов Iсус Христос.

Ангелiв рiд встае – вид його священний зрять.

Це сiлоамськi води! [4 - Сiлоамськi води – джерело, що витiкае iз скелi Сiлоам, води якого вважалися священними.] 3 очей полуду омий,

Тут тiло змить нагода – до небес лети мерщiй!

Бо серцем хто брудний, не може Бога уздрiть

И до мiсць отих земний не здолае долетiтъ.

А душу лиш тiлесним не можна задовольнить,

Вона лише небесним смуток хоче наситить,

Як в море рiчка мчить, так сталь до магнiту пливе,

До гip вогонь тремтить, так дух до Бога зiр рве.

Кинь свiт цей злотворний. Вiн завжди е темний ад.

Хай летить геть ворог чорний, в горнiй пiдiймися град.

Хоч по землi йдеш ти, поселись на небесах,

Павло так вчить святий [5 - Павло так вчить святий… – Iдеться про бiблiйного апостола, автора численних послань – Павла. Жив у I ст. н. е.] тебе в чистих словесах.

Спiши на вiчну радiсть, крильми розуму вдягнись,

Ти там обновиш радiсть, як орел, пiдеш у вись.

О триблаженна стать! А найбiльше словеса!

Їх-бо в розум може взять, хто побув у небесах.

Пiсня 3-тя

Iз цього сiменi. «Нехай земля вродить траву, ярину» [6 - Буття, I -11.]. Або: «I як трава молода, розцвiтуть вашi костi» [7 - Книга пророка Iсаi, LXVI – 14.].

Весна люба, ах, прийшла! Зима люта, ах, пройшла!

Уже сади розцвiли й солов'iв навели.

Геть, печале, геть вiдсiль! Не нiвеч ти красних сiл!

Бiжи co6i в болот, у пiдземнi ворот.

В пекло повертай назад! Не для тебе рай i сад!

Душа моя процвiл, радостi менi дала.

Щасний той i без утiх, хто подужав смертний гpix.

Душа його – Божий град, душа його – Божий сад.

Завжди родить сад квiтки, завжди плiд згина гiлки,

I весною все пахтить, – листя тут не облетить.

Боже мiй! Це ти – мiй град! Боже мiй! Це ти – мiй сад,

А невиннiсть – то мiй квiт, мир, любов – ото наш плiд.

Бо душа моя верба, ти для неi, як вода,

Буду жить на тiй водi, втiш мене у цiй бiдi.