Роман про добру людину

– Пiшли з нами! – гукнули вони Стецьковi, пiдскоком пiдхопивши його, ще заки вiн встиг отямитися й збагнути, в яку нову халепу його тягнуть, i Стецько опинився перед Мазепою, що у гетьманському жупанi, з якого сипалися блискавки (вiд чого здавалося, нiби вiн стоiть то в самiй бiлизнi – в майцi й коротких штанях, немов збираючися забивати м'яча, далеко молодший i пругкiший, нiж Стецько пам'ятав його з поширених у таборi зображень, то далеко старший у якiйсь неокресленiй хламидi i разюче схожий на зосереджену постать Будди, картинку якого колись Стецьковi показував професор Кава, пояснюючи, як царський син залишив батькiв палац, майже так, як покидали своi хати втiкачi в таборi, i ще щось, що Стецьковi забулося), – без п'едесталю, просто собi стояв на землi, мiцно врiсши в неi бронзовими ногами, й дивився на обрiй, нiби когось там радiсно вiтаючи легеньким похитуванням голови, оскiльки вiд пояса бронза переходила в живе тiло, що дихало на повнi легенi, серед загального смороду поширюючи запах черешнi – вiд чого Стецькових супровiдникiв почало спочатку ледь помiтно, а потiм дедалi сильнiше пересмикувати.

Вони зараз попадають на землю й битимуться в корчах, – вирiшив Стецько й раптом вiдсахнувся, побачивши перед собою роз'юшенi мармизи пекельних красенiв.

– Затопи йому в пику! – зарепетували вони, тицькаючи в напрямку Мазепи.

– Негайно! Інакше тобi нiколи не вийти з пекла! Ти назавжди наш, коли ти цього зрадника не вдариш у пику! Спусти йому кров, i ти вiльний! – i вони заходилися термосити Стецька.

Проте Стецько не ворухнувся, прикипiвши поглядом до гетьмана.

– Тобi не кортить врятуватися? Це едина нагода! – шпигонув Стецька шилом у груди другий угрущальник, а перший стис йому пальцi, аж хруснуло.

Оце тепер менi й кiнець, зараз вони порiшать мене, це, видно, справедлива кара за горiлку, вжахнувся Стецько, i вiд надмiрного жаху й болю йому перестало бути страшно.

Не дарма кажуть, нiби за все доводиться розплачуватися, пригадалося йому.

Боже праведний, Боже милосердний, Ти знаеш моi грiхи, якось я не подуманий на те, аби мiстити в собi чесноти, i тепер я пропав навiки, але я нiколи не здолаю бити безборонну людину, навiть коли вона винна, а невинну й поготiв, на це треба народитися, я ж навiть хоч i як натинався б, ну просто не годен!

І тiеi ж митi Стецько вiдчув, як його несе до виходу з такою силою, аж його мучителям мало не вiдiрвало рук.