Роман про добру людину

Проте цих мiркувань Стецько не встиг належно розвинути, бо дверi закамарка задзижчали вiд гострого, хоч i манiрного стукоту з пiдскоками на кiнцi, i, не чекаючи дозволу, Рiточка Бурундяй, солоденько усмiхаючись тiею самою незмiнною усмiшкою, яка ще якихось тридцять рокiв тому з першого разу до нестями причаровувала нестiйкi чоловiчi серця, увiйшла чи радше – втанцювала до середини майже як шiстнадцятирiчна юнка, якою Рiточка назавжди залишилася у власнiй уявi, не звертаючи жодноi уваги (вона надто шанувала себе!) на злiсних вiд заздрости пащекух, що при кожнiй нагодi опоганювали то ii ноги, – стрункiших i зграбнiших нiхто не мав у таборi, та й не тiльки в таборi, вигадуючи, нiби вони в маслаках i в гулях вiд надто модних черевикiв за молодости (наче Рiточка за цi роки хоч на одну зморшку постарiла!), то ii тендiтнi для найпалкiшого милування створенi плечi (а лице, а талiя, а хода!), якi вона залюбки показувала свiтовi Божому, пам'ятаючи евангельську притчу – не закопувати в землю скарби, бож хiба вiльно i чи не грiх ховати вiд людей подiбну красу? – на заздрiсть репаним бабищам, якi не лише нехтували очевиднiстю, безглуздо й затято твердячи, нiби в Рiточки плечi в ластовиннi, та ще й деформованi вiд старости, коли вона виглядала молодшою i, очевидна рiч, незрiвнянно вродливiшою за двадцятирiчну, – як на Рiточку, то вже й перестаркувату, бо Рiточка в ii роки хiба ж таку показувала клясу! – таборову красуню Лiну Роздерихаляву, що властиво, супроти неi, Рiточки, скидалася просто на грубезну дурепу й колгоспницю, аж незбагненне, чого коло неi так упадали! – ай ширили плiтки, мовляв, Рiточка на свята, як видають додатковий придiл, годуе свого чоловiка, якого вона нещодавно одружила на собi (ну i що ж тут такого, коли людина вродилася несмiливою й не годна освiдчитися в найделiкатнiших почуттях? Треба комусь же й iнiцiятиву виявляти?), лише м'ясом, що вiдмолоджувальними обкладами кiлька годин пролежало на ii обличчi, нiжнiсть i свiжiсть якого не хотiли бачити тiльки Рiточчинi вороги, – якби вона народилася чоловiком i подибала б таку Рiточку, вона з першого погляду закохалася б в неi!

Хвицьнувши крилатою спiдницею за звичкою бурхливоi молодости, аж блиснули короткi второчкованi червоним штанцята на ii, як Рiточка твердила, ще зовсiм не старому тiлi, показуючи заради бiльшоi наочности нiжку аж до пояса, бож хiба тут крилося щось погане й несхвальне? Рiточка завжди вмiла пристойно й гiдно поводитися, та ще й iнших повчити, – вона проспiвала, вкладаючи весь