Герострати

На те, мовляв, iснують бiографи, щоб турбуватися за бiографiю людини, про яку вони збираються писати. Матерiалiв про себе у нього нема, десь загубилися, а утруднювати себе спогадами йому лiньки, i це нижче його гiдности. Зрештою, його спогади однаково не матимуть для мене того значення, що для нього. При невдалому насвiтленнi вони навiть ризикують викривити його бiографiю, а цього вiн найменше хоче. Для бiографii потрiбна насамперед об’ективнiсть, факти, хоч вiн i визнае, що на самiй об’ективностi й фактах не напишеш бiографii.

Щождо суб’ективних фактiв, чи радше уточнень, то вiн не спроможний переказати менi про себе найменшоi подробицi, бо вiн i я – рiзнi характери, i я однаково iнакше зрозумiю те, що вiн скаже.

Можливо, вiн мстився тепер за те, що я ранiше не погоджувався писати його бiографii, за те, що виганяв. Можливо, вiн просто не вiдзначався дуже привабливою вдачею, а я занадто брав його слова до серця. Не знаю, кому приписувати вину, йому чи менi, однак з мене вийшло терпiння, як з бальона повiтря.

Навiть пiзнiше мене дивувало, яким чином я дався спровокувати на подiбний вибух гнiву, бож я не пригадую, аби колись ранiше до такоi мiри втрачав рiвновагу.

Я схопив у оберемок стос книг i з прокльонами жбурнув на мого вiдвiдувача. Потiм полетiли важкi предмети зi столу: попiльницi, рами для гравюр, бронзова китайська ваза, в якiй я тримав загостренi олiвцi, – все, що потрапляло пiд руки: гравюри, мапи i навiть бляшанка з колекцiею метеликiв, яку менi лишили на продаж.

Я потрощив би усе в крамницi, якби випадково не зайшла дружина, яку останнього часу почав непокоiти мiй стан здоров’я.

Зауважуючи, що зi мною щось дiеться, i не знаючи що, вона думала, чи я не перевтомлююсь або недоживлююся, як це траплялося, коли я працював без спочинку, i часто тепер навiдувалася до антикварiяту, щоб допомогти або витягти мене скорiше додому на обiд.

Їi присутнiсть змусiла мене отямитися i вигадати щось зовсiм безпомiчне й недоладне про причину мого шаленства, бо коли я глянув навколо, я сам здивувався, чого я накоiв.

У крамницi панував повний розгром. Я почував себе мiзерно, наче мене побили.

Не знаю, чи повiрила вона тому, що я сказав, але розпитувати докладнiше не стала, за що я сповнився супроти неi невимовною вдячнiстю, хоч i вдавав, нiби все це, мовляв, Дурницi, i чим скорiше випровадив ii додому. Що, зрештою, Менi лишалося? Історiю з вiдвiдувачем я не зважився б iй розповiсти за жодних обставин. Я навiть i не пробую обороняти себе.