Герострати

Не виключене, що це упередження виглядало смiшним дивацтвом з мого боку. Ймовiрно, дружина не сприйняла б цього так трагiчно, яким воно менi здавалося, а, навпаки, порадила б щось таке розумне, пiсля чого взагалi перестала б iснувати проблема з моiм вiдвiдувачем. Однак як мiг я iй розповiсти, коли мене самого пiк сором, що зо мною трапилося щось подiбне? Я не вiдзначався амбiтнiстю. Я нiколи не страждав на самолюбство чи якiсь iншi умовностi, всю за допомогою яких я бодай з деякою певнiстю, а не наослiп, заходився б визбирувати матерiяли до бiографii мого вiдвiдувача, бо дещо здавалося, попри брак зачiпок, таки очевидним, а саме: обставина, що мiй вiдвiдувач жив у мiстi, тобто що вiн не належав до випадкових приiжджих, iнакше якi би вiн встигав по кiлька разiв на день вiдвiдувати мою крамницю? А коли так, то десь iснували й люди, якi його знали, яких вiн вiдвiдував, з якими вiн говорив, i мое завдання зводилося тiльки до того, як цих людей розшукати.

До кожноi роботи, до якоi я брався, я ставився винятково сумлiнно. Я не прагну цим сказати, нiби це якась заслуга з мого боку i тому менi належить особлива пошана за цi якостi. Нi, я просто стверджую, так само, якби я складав iнвентар, задля бiльшоi точности, щоб факти, якi я оповiдатиму, не набрали iншого насвiтлення, нiж це сталося в дiйсностi. Я боюся щось перекрутити або пропустити, оскiльки все це мае для мене вирiшальне значення, а що це значення стосуеться виключно моеi особи i вже для когось iншого не тiльки втрачае наочнiсть, а й навiть вiддалену подiбнiсть, як при переповiданнi сну, коли слова охоплюють i передають не пережитий настрiй сну, а тiльки його зовнiшню дiю чи приблизний образ i неможливiсть вiдтворити плинний жмут почуттiв, якi не цiлком вiдповiдають виговореному, бо увi снi слова зарядженi iншим, iнколи навiть протилежним пiдтекстом, вже творять не той сон, що оповiдаеш, а цiлком iнший, який не зраджуе нiчого спiльного з першоджерелом, i тодi раптом виявляеться, що для когось стороннього сон не лише не цiкавий, а й просто незрозумiлий, – то це справдi не моя вина.

Завдання, яке я собi поставив або вiрнiше – яке менi накинули, вимагало виняткового терпiння й докладноети. Перебравши подумки всi теорii, якi я лише потрапив вигадати, я повписував найбiльш пiдхожi на аркуш паперу, задля бiльшоi наочности i, щоб не заплутатися, вирiшив комбiнувати, на чому зупинитися.