Герострати

Я лише пригадую вiдповiдь Дома, бо менi здалося, нiби те, що я бовкнув, образило його своею пласкiстю й недоречнiстю, i тому, коли вiн вiдповiв, я здивувався, хоч згодом я щораз бiльше схилявся до припущення, нiби те, що вiн сказав, вiн сказав далеко пiзнiше, майже тодi, коли я вiдходив, або навiть не вiн сам, а Козютко-Млодютко про нього.

Мiй мозок зберiг лише, як я говорив щось про тварин, так як говорять про погоду люди, якi уникають нав’язувати один з одним внутрiшнiй контакт, i тiльки коли почув вiдповiдь Дома, то в менi промайнуло, нiби розмову про тварин почав не я, а вiн, i то ще тодi, коли вiн мене переставляв з коридору до кiмнати, i тепер лише продовжував тему, до якоi я погубив промiжнi нитки.

– Аби любити тварин, не конче потрiбна доброта, – вiв далi господар. – Зраджу вам з власного досвiду: менi доводилося не раз пересвiдчуватися, як найчастiше саме злочинцi, якi свiдомо, з особистих чи зовнiшнiх причин (служба, наприклад) культивували зло, дуже люблять тварин, хоч я не схильний узагальнювати.

У мене деякий час жив молодик, який, i оком не моргнувши, погоджувався зарiзати людину, знаючи, що вона не винна, – це його нi трохи не зворушувало, – а найменша кривда тваринам витискала з нього озера слiз. Я нiколи не бачив, щоб вiн плакав над дiтьми, яких вiн час вiд часу мордував, то за дорученням, то для власноi потреби, залежно вiд настрою, з якогось незбагненного гону до зла, однак задля тварин вiн часто навiть жертвував собою. Я не потребую казати: долi тих, хто знущався або просто не досить добре ставився до тварин, нiхто не позаздрив би. Трупи iх знаходили настiльки спотвореними, що серед професiйних убивць вiн заслужив прiзвисько «живодера».

Не знаю, чи господар розказував все це поважно, чи трохи кепкуючи з намiром розворушити мене й примусити уважнiше слухати, чи це вiн так оформив вiдповiдь на моi. питання, – iх я ставив наослiп, поринувши в роздуми про ' мого вiдвiдувача, щоб бодай з ввiчливоети 'пiдтримувати розмову, – наiвна хитрiсть, яка, як я пiзнiше усвiдомив, насправдi досить прозоро свiдчила, що мене цiкавить лише одне: якнайшвидше дiстати адресу, – i це господар помiтив i Заповзявся в алегоричнiй формi докорити менi, аби я уважнiше слухав, бо ввiчливiсть полягае на в питаннях, а у вислухуваннi, коли я вже постановив показати себе супроти нього ввiчливим.