Герострати

Якщо господар мав це на увазi, то вiн домiгся успiху: «живодер» зробив на мене не абияке враження, хоч якось не вiрилося, щоб у когось жив (явно патологiчний) злочинець i господар (з його ж слiв!) пустив таку цяцю на помешкання, не боячися кари за переховування такого типа або що той його зарiже.

– Чаю?

– Дякую, нi.

«Живодер». А що, як Дом справдi тримав на помешканнi злочинцiв? Куди я потрапив? Може, це середовище, яке … Нi. Це просто виключене! Зрештою, хiба не однаково, адже, крiм адреси, я нiчого бiльше не потребував.

Це вiдкриття мене так потiшило, що я вихопився з заувагою: «Я схильний все ж думати – радше добрi, нiж злi люди люблять тварин», а це пригадало менi прислiв’я: «Хто рано встае, тому Бог дае», i мене на мить розсмiшило, що це я виголошую, ба бiльше, що я спроможний ще й на продовження:

– Ваш злочинець – випадок. Я гадаю, вiн не зовсiм нормальний, бо коли вiн мордував людей за те, що вони кривдили тварин, тобто захищав нiбито справедливiсть таким драетичним способом, то тiнь поняття добра й зла iснувала в ньому, хоч i в зовсiм перекрученому виглядi.

Цi слова належали нiбито менi, хоч мене, властиво, анi трохи не хвилювало, чи ставився якийсь злочинець до тварин добре, чи нi. Мене не цiкавили зараз жоднi злочинцi на свiтi. Анi злочинцi, анi незлочинцi. Я потребував тiльки адресу, i то якомога швидше, бо час обмежував мене.

– Ви не зауважили, що майже всi злi люди санти- ментальнi? – продовжував Дом.

– Я не знаю. Я не замислювався над цим. У мене не так багато дозвiлля. Я заклопотана людина, ви навiть не уявляете, скiльки часу поглинае антикварiат! Я хотiв би вас лише попросити, аби ви дали менi адресу …

Та господар не чув моiх слiв. Можливо, у помешканнi повiтря обеззвучувало слова, як виводять з одягу плями.

Вiн налив у блюдце води й однiс у темний куток за скриню. Там щось кiлька разiв ляпнуло досить важким язиком по водi й затихло.

– Вiн захищав справедливiсть? – десь поблизу донiсся знову голос Дома, i я подумав раптом, що коли я прочитаю подумки «Отче-наш», вiн швидше дасть адресу. «Отче наш…» почав я, та голос Дома забирав усе повiтря, аж нiчим ставало дихати.

– Справедливiсть.

– Отче наш …

– Справедливiсть – заперечення доброти, – перемагав його голос. – Справедливiсть вимагае, аби того, хто вчинив менi кривду, покарали. Бож справедливiсть.