Герострати

А тепер спробуйте вкласти ii в рамки «добра i зла». Виходить, якщо добро за добро i зло за зло, то де ж тодi доброта? Чи, мовляв, це вже доброта, холи за добро не вiдповiдають злом? Якщо за протягнений шматок хлiба не дають у зуби.

«Отче наш, що сси»..

– Справедлива людина не добра. Бо якщо я добрий, то хоч яку кривду менi заподiяли о, мiй обов’язок – вiдповiдати на неi лише добром, 'без будь-якоi надii на компенсацiю, iнакше моя доброта – нiкчемна рекляма.

– «Отче наш, що сси… Адресу … Отче наш …»

– Чому? – несподiвано наблизив до мене господар голос, як кухоль з водою.

– «Отче наш, адресу, нехай святиться, Господи»…

– Це тому, що ми неправильно оцiнюемо зло! – звучала тепер уся кiмната. Ми надаемо злу надто багато ваги, що, правда, зрозумiле, бо ми смертнi, а вiчний лише Бог. Однак ми схильнi через свою смертну обмеженiсть надавати злу самостiйного iснування, тим часом; як воно – виключно вияв смертности, як бiль, що с пересторогою смертному iснуванню. З хвилиною, коли ми робимося вiчними, зло перестае iснувати.

– «Отче наш, що сси» …

– Адже не дарма оновлене поняття про добро i зло принiс Христос. Таке поняття спроможний принести лише Бог, бо з аспекту смертних цi поняття безглуздi, такi поняття зрозумiлi тiльки з аспекту вiчности. У вiчностi зло не iснуе, хiбащо тiльки добро, яке iснуе саме собою i яке люди без протиставлення його злу вiдмовляються пiзнати, мов- ляв, добро без зла не пiзнавальне. Наче на те, аби пiзнати яблуко, конче треба пiзнати кислу капусту!

– На свiтi не iснуе протиставлень.

Гаряче – не протиставлення холодному, розум не протиставлення почуттю, бо почуття – це той же розум на iншому, зовсiм не на нижчому щаблi, або, як хочете, розум – це почуття на вищому, умовно вищому чи звуженiшому вiдтинку! – iх вигадали люди, аби полегшити собi буття в довколишньому свiтi, якого вони не розумiють. Добро пiзнавальне саме з себе, i кожен, хто вiдважиться збагнути, що таке добро …

– «Отче наш.» таж я так нiколи не отримаю адреси! Господи, нехай вiн дасть адресу, адже мене чекають.

«Отче …»

– Вибачте, будь ласка, що я вам перебиваю, – вирiшив я спробувати притягнути його увагу руками, якi менi самi благально пiднялись угору, – вибачте, чи не зласкавилися б ви дати адресу, яку ви менi пообiцяли? Ви ж менi ii самi запропонували. Прошу дуже. В мене, знаете, в мене справдi обмежений час, дуже обмежений. Прошу зрозумiти це не на шкоду менi. Прошу не образитися.