Герострати

Я вас охоче слухав би, хоч признаюся, не люблю ламати голови над такими питаннями, та й не дуже вони мене цiкавлять, – як на мене, вони зовсiм зрозумiлi. Коли вже вiдверто зiзнатися, пощо утруднювати собi життя? – однак я слухав би вас незалежно вiд змiсту. Я дуже невибагливий, справдi охоче, проте мене дома чекае дружина, я сiмейна людина. Прошу.

Я набрав у груди повiтря й раптом усвiдомив, що ми обое виголошуемо монологи, яких нiхто з нас не слухае.

Що менi лишалося робити? З таким самим успiхом я мiг би промовляти й до дельфського оракула пiд час його вiщань.

Пiти? Тiльки ж як пiти, коли вiн згадав адресу, на яку вчащав мiй вiдвiдувач! Ще раз потiм сюди приходити? А як вiн розсердиться, що я пiшов, не вислухавши його? Нi, смиренно чекати. Єдиний спосiб – «Отче наш, що сси на небесах …»

– Не убий!

– Що ви, та я й мухи не ладен! – запротестував я. наново [вiдкрившись для слiв Дома. – Невже ви бодай на мить припускаете?

Але Дом говорив, видно, не для мене.

– Поняття добра й зла лише похiднi проблеми вiчности, – наростав його голос, – iдеi, якi самостiйно не iснують. От вам приклад – «не убий».

Ага, от про що вiн, втiшився я. Все ж таки я не зовсiм загубив нитку. Може, менi таки вдасться випросити у нього зараз адресу.

– Вибачте, чи були б ви такi ласкавi..

– Припустiмо, ви прийшли оце зараз до мене – убити мене, i виконали свiй намiр. Я, ваша жертва, не виявляв жодноi охоти вмирати, отже ви заподiяли менi страшне зло (в моему випадковi я виходжу з засади, що я супроти вас, уявного убивцi, нiчого лихого не вчинив, радше навпаки, лише добро, i тому будь-якi мотиви помсти, якi зм'якшували б ваш злочин, виключенi).

Чи ви зробили менi зло?

– Я! Я прийшов лише довiдатися, чи ви, тобто чи вiдвiдуе вас мiй клiент, i ви пообiцяли адресу, куди вiн заходив.

– Убиваючи мене, ви вчинили зло?

– Таж я не збираюся вас убивати!

– Убиваючи мене, ви допустилися зла? Так?

– Так, – погодився я, вiдмовляючися вiд активности.

– Гаразд. Ви менi вчинили зло, бо ви знищили мене. Проте якщо мое я або моя душа чи свiдомiсть, називайте це як хочете, отже, якщо моя свiдомiсть пiсля смерти iснуе, тобто е вiчна, то це ж означае, що ви не вбили мене, хоч ви й перерiзали менi горло чи встромили ножа в серце! Якщо я вiчний, якщо мое я вiчне, ви, вбиваючи мене, не годнi мене знищити.